Видання "Камінський і профітролі», до якого увійшли вперше перекладені українською спогади очільника міста, впорядкували письменник Володимир Єшкілєв та краєзнавець Іван Бондарев.
"Це знакова постать для нашого міста, – каже Володимир Єшкілєв. – Віддати належне, вшанувати пам'ять книгою – це був, можна сказати, обов’язок місцевих інтелектуалів перед Ігнацієм Камінським, другим фундатором міста після Андрія Потоцького".
За словами Єшкілєва, саме Камінському теперішній Франківськ, а тодішній Станіславів у час після "Мармулядової пожежі" завдячує тим, що став містом. За каденції бургомістра Камінського (1870–1888 рр.) погоріле місто постало в камені. Окрім нової ратуші і будинків у середмісті, будували нові вулиці на околицях – найбільшою була Баторія (теперішня Короля Данила), влаштовували площі – як-от сквер Міцкевича. Тоді ж провели газове освітлення вулиць, звели реальну школу, відкрили ринок та першу міську бібліотеку. Брукували вулиці, розширювали хідники. Зміни і розбудова міста стали можливими завдяки довгостроковим кредитам, які місто брало під невеликі відсотки.
"Неполіткоректний в молодості (учасник повстання 1846 року), станіславівський бургомістр з бурхливим минулим був прихильником усього нового і ризикованих рішень. Ігнацій Камінський поставив на прогрес і на гроші – провів у Станиславів залізницю, скористався позиками, "завів" банки – і виграв. Це перетворило тодішнє місто з темного провінційного закутка, яким воно було, на центр регіону та таке, яке знали в імперії. Інакше ми би жили в райцентрі, а область була б Тисменицькою", – каже Єшкілєв.
До книги увійшли спогади Ігнація Камінського, які він писав уже на пенсії, – треба сказати, що відставку бургомістра також супроводжував гучний скандал. Упорядники книги, "фантазуючі голови", як назвали самі себе Єшкілєв та Бондарев, приправили мемуари "Легендами про бургоміста Камінського". Ця частина книги розрахована на туристів і може жити окремим життям, зазначив Єшкілєв. Але доповнює загальну картину доби Камінського, додав Бондарев.
"Бургомістр Ігнацій Камінський – це міський голова авантюрного характеру, колишній контрабандист, він продавав зброю, тікав за кордон, відбував покарання солдатом в одному з тюремних вйськових загонів. Його життя, особливо замолоду, виглядає як пригодницький роман. Крім того, це був чоловік з добрим почуттям гумору – ми бачимо це в його мемуарах, які надзвичайно цікаво читати", – поділився враженнями Іван Бондарев.
"Спогади Камінського було цікаво перекладати і весело читати, – додає автор перекладу з польської Олена Бучик. – Бургомістр був надзвичайно освіченою людиною, у своїх мемуарах він цитує класиків та апелює до міфології, багато пише німецькою, використовує небанальні метафори, нетривіальні порівняння, багато гумору".
Багате видання і на ілюстрації – у книзі "Камінський і профітролі" використали давні світлини Станиславова з колекції Зеновія Жеребецького та інших краєзнавців.
Назва книги обігрує два моменти. Одну з легенд, що її упорядники начебто відшукали у "Нарисах історії кулінарії в королівстві Галіції і Лодомерії" – про любов бургомістра до профітролів. "Маленьке задоволення", а саме так перекладається з французької назва заварних тістечок, доповнювало щоденну каву, що її Камінський присягнув перед іконою пити три роки поспіль замість пива та інших міцних напоїв.
А також натякає на зв'язок із франківською кав’ярнею "Профітролі", засновники якої є меценатами видання. Завдяки родині Володимира Іванишина, підкреслив на презентації книги Єшкілєв, та сама знакова постать Ігнація Камінського повернулася із забуття і по-новому стала близькою франківцям.
Читайте також: Секрети Мармулядової пожежі: Знахідка бургомістра Камінського
