Юридичні і моральні випробування, які доводиться переживати їх рідним, "Галицький кореспондент" описує на прикладі одного із цих дванадцяти – Михайла Турчина з села Озеряни Галицького району.
У розшуках сина матері Марії Турчин допомагають зять Іван та дочка Мирослава. На сьогодні є два офіційних підтвердження його недовгого перебування у військових підрозділах.
Це, зокрема, витяг із наказу командира військової частини А 0278 80-ї аеромобільної бригади м. Львів за підписом майора А. П. Арабського. Відповідно до бойового розпорядження керівника сектора А від 30 серпня 2014 р., певна кількість особового складу була переміщена у селище Побєда Новоайдарського району Луганської області. У цьому числі був і мобілізований Михайло Турчин.
Ще одне свідчення: командир військової частини (польова пошта В 3720), полковник А. П. Ковальчук підтвердив, що з 30 серпня 2014 р. рядовий Турчин Михайло Степанович у складі штабного підрозділу виконував завдання в районі проведення антитерористичної операції. 5 вересня радіозв’язок з ним обірвався. Наразі місце перебування рядового невідоме (як і не зазначається, де саме виконувалось завдання і в чому його суть – ред.).
На сьогодні з неофіційних джерел Михайловим рідним відомо, що група з восьми десантників на початку вересня 2014-го пішла у розвідку. Було це десь в районі горезвісного Щастя, недалеко від Луганська. На якомусь етапі хлопці розділилися порівну і розійшлися в різні боки. Одна четвірка потім повернулася. А та, у складі якої був Михайло, невідомо куди поділася.
Є щодо цього дві версії. Перша: група, що зникла, опинилася в руках сепаратистів і була розстріляна. Друга версія: розвідники потрапили у полон, де перебувають до сьогодні. Марія Миколаївна дотримується другої версії.
"До роботи у його справі залучено адвоката Гельсінської спілки з прав людини в Івано-Франківській області. Галицький районний відділ міліції (тепер – поліція) порушив розшукову кримінальну справу. В її рамках триває збір інформації. Закрити це провадження можна буде лише тоді, коли за повним юридичним визнанням військовослужбовця не буде знайдено, – розповідає координатор Галицького інформаційного центру для учасників АТО та членів їх сімей Оксана Пашинська. – Відповідно до чинного законодавства України, якщо особа перебуває у списках безвісти зниклих, то засвідчити саме такий її статус можна лише шляхом прийняття судового рішення. Якщо протягом трьох наступних років від людини так і не буде звістки, знову ж таки рішенням суду можна буде визнати цю особу загиблою під час проведення АТО, щоб члени її сім’ї, теж отримавши відповідний статус, могли скористатися гарантіями соціального захисту, які передбачені законом. Зараз допомога матері рядового Михайла Турчина надана тільки у рамках районної програми з такої підтримки".
Марія Миколаївна вдячна й за те. Але бідкається, чому збігають місяць за місяцем, а нових даних у справі її сина – нема. У рідному районі робиться все для того, щоб юридично-правові колізії якомога менше травмували маму і всю рідню Михайла Турчина, бо вони й без того вже натерпілися болю. Але ж результат залежить від пошукових заходів на Луганщині, професійних зусиль у кабінетах столичного рівня – НП (МВС), СБУ, ЗСУ… Ніхто ж із нас не бачить, наскільки напружено і ретельно там діють. Тим більше, що цієї страшної роботи дуже багато.
Та мати Михайла не втрачає надії на те, що добрі люди, в яких чинах вони б не були, з якими б труднощами не стикалися, зможуть з’ясувати всю правду про зникнення її сина і… повернути його до рідної хати.
