Про це йшлося сьогодні на робочій дискусії "Стан забезпечення прав осіб, які перебувають в установах соціальної сфери Івано-Франківської області", організованій регіональним представництвом Уповноваженого ВРУ з прав людини в Івано-Франківській області.
В області є ряд установ, які знаходяться в підпорядкуванні департаменту соціальної політики та працюють із людьми з психічними відхиленнями, серед яких три психоневрологічні інтернати: Делятинський, Погонянський і Снятинський.
Представник департаменту Національного превентивного механізму (НПМ) Секретаріату Уповноваженого з прав людини Олена Темченко розповіла, що у таких закладах є ряд спільних системних проблем, які чомусь не вирішуються. І не завжди це пов’язано з фінансуванням.
Зазначимо, що представники НПМ мають право здійснювати візити без попередження у будь-які заклади, де утримуються люди, з метою нагляду за дотриманням їх прав та фіксувати порушення.
"За п’ять років ми з’ясували одну річ: що не стіни закладів катують чи неналежно ставляться до людей, не закони катують, а люди", – наголосила Темченко.
Згідно з Європейською конвенцією ООН про права людини навіть ненадання медичної допомоги прирівнюється до катувань. І з цією проблемою стикаються підопічні інтернатів. Найгірше, коли є непорозуміння між сферами охоплення департаменту соціальної політики, якому підпорядковуються психоневрологічні будинки-інтернати, та департаменту охорони здоров’я, який відповідає за надання медичної допомоги.
Так, в області поширена проблема, коли індивідуальні програми реабілітації для підопічних інтернатів раніше складали лише формально. Такі програми мають складати представники МСЕК (медико-соціальної експертної комісії) на два роки для кожної людини. Процедура має відбуватися у присутності соціального працівника установи та безпосередньо людини з інвалідністю. Виконувати ці програми зобов’язані заклади, і зокрема соціальні працівники мають складати плани виконання цих індивідуальних програм реабілітації. Медики нарікають, що в інтернатах не виконують їх рекомендації.
"Вони раніше робили це формально, – зазначає представник регіонального представництва Уповноваженого ВРУ з прав людини в Івано-Франківській області Світлана Дем’янчук. – У працівників є дуже багато байдужості".
Голова МСЕК в області Володимир Масляк пообіцяв, що комісія тепер регулярно відвідуватиме інтернати та складатиме індивідуальні програми реабілітації для усіх підопічних.
Якщо у психоневрологічних інтернатах трапляється ситуація, коли в людини загострення і вона поводить себе збуджено та може завдати шкоди собі та оточуючим, а лікаря на місці немає, то доводиться чекати, доки приїде швидка. У цей час в інтернатах немає обізнаних працівників, які би могли надати першу домедичну допомогу у таких випадках.
Івано-Франківщина стала першою областю в Україні, де на базі психоневрологічної лікарні №3 почали проводити спеціальне навчання медперсоналу для роботи з людьми з психічними відхиленнями. Звертатися за таким підвищенням кваліфікації можуть працівники закладів соціальної сфери, які працюють з такими людьми. Окрім цього, в усіх закладах, підпорядкованих департаменту соцполітики, є психіатри, але не всі сертифіковані у психіатрії.
Окрім цього, існує проблема, що кошти, які держава виділяє на кожного підопічного у таких закладах, залишаються на рахунках і не використовуються для покращення життя людей в інтернатах.
Найголовніше, за словами Олени Темченко, що не потребує коштів, – це людське ставлення, повага та збереження їх гідності. Так, наприклад, у деяких закладах не промаркований одяг підопічних. Тобто після прання люди можуть вдягати одяг, який раніше носив хтось інший. Ще гірше, коли не промаркована нижня білизна. У такому випадку це є приниженням гідності підопічних.
Є випадки, коли для лежачих хворих не передбачено ніякого дозвілля та у кімнатах відсутні бодай телевізори. Все, що їм залишається, – дивитись у стелю цілий день, що є також неналежним поводженням з їх правами. Таку проблему, на думку представниці департаменту НПМ, вирішити можна, звернувшись до громади.
"У вас гарні релігійні громади. Вони активні. Залучайте їх, – запропонувала Темченко. – Можна ж попросити старий телевізор, який хтось збирається викинути… Просіть про допомогу!"
Найгірше, що люди проживають у таких умовах і не мають іншого виходу.
На думку Темченко, виправити частину проблем, які є в інтернатах, можна, якщо керівники спробують прожити день так, як їхні підопічні. Вони самі знатимуть, що потрібно виправити, і не потрібно буде ані перевірок, ані рекомендацій від представників НПМ.
