У Станиславові початку ХХ ст. театр охоче відвідувала не лише інтелігенція, а й прості робітники. Станиславівський театр Музичного товариства імені Монюшки (нині Обласна філармонія) був побудований у 1891 р. Проект на побудову театру виграв нікому не відомий архітектор Мілковський, проте потім виявилося, що під цим псевдонімом ховається місцевий інженер залізниці Юзеф Лапіцький. Коли інкогніто архітектора було розкрито, мешканці міста висловили йому свій захват і на знак вдячності подарували золотий перстень.
Театр був розрахований на 300 глядачів, які розміщувались у партері й на балконі.
Будівля вирізнялася ошатністю та багатством оздоблення – мала великий купол, ліпнину та колони. Проте під час Першої світової війни театр пошкодила артилерія. В 1920-х роках була проведена його реконструкція, після якої театр набув такого вигляду, як зараз. Автором проекту реконструкції був архітектор Станіслав Треля, той, що збудував сучасну ратушу.
Оголошення, що перед нами, запрошує глядачів на прем’єру вистави польської трупи під дирекцією Адама Мюллера, що мала відбутися 1 вересня 1907 р. о пів на восьму вечора. На театральній сцені демонструвалася п’єса "Дім вар’ятів" у трьох актах відомого німецького драматурга Карла Лауфса (в німецькому варіанті п’єса називається "Pension Schőller"). Ця п’єса має дуже кумедний і веселий сюжет. Юнак Альберт веде безтурботне життя у столиці, адже його повністю забезпечує багатий дядько Філіп. Гра в карти, чарівні жінки, ресторани – ось усе, що цікавить племінника. Щоб дядечко не відмовився фінансувати таке розгульне життя, Альберт обманув його, що вчиться на медика в університеті й планує відкрити клініку для божевільних. Аж ось – о лихо! – дядечко повідомляє, що хоче особисто відвідати племінника – успішного медика й оглянути його клініку. Приятель порадив Альберту видати за "дім вар’ятів" той пансіонат, у якому нечесний племінник якраз мешкав, адже в ньому живуть такі ексцентричні квартиранти. Поважний дядечко приїздить до пансіонату й не може второпати, хто нормальний, а хто не зовсім, що спричиняє багато смішних ситуацій.
Варто зауважити, що кумедні ситуації в театрі траплялися не лише на сцені. Зокрема, в Станиславові було багато любителів відвідати театр без квитка. Хитруни обманом проникали в зал і намагалися зайняти вільні місця, говорячи білетерові, що просто пересіли зі свого місця, бо їм тут зручніше. Врешті-решт "зайців" стало так багато, що дирекція театру прийняла рішення викликати у таких випадках поліцію. Багато згадок у пресі є й про "капелюшкову війну". Справа в тому, що дами на початку ХХ ст. часто вдягали дуже високі й громіздкі капелюшки і повністю затуляли сцену глядачеві, який сидів позаду них. Театральне керівництво спочатку обмежувалося благальними повідомленнями, що закликали модниць не вдягати до театру великих головних уборів, а згодом білетер просто повертав їм гроші за квиток і виводив з театральної зали. Ось такі пристрасті кипіли в станиславівському театрі – і на сцені, і поза нею.
Олена Бучик