Про це повідомила в інтерв’ю Укрінформу Урядовий уповноважений з питань гендерної політики Катерина Левченко.
Левченко зазначила: "Я розбиралася з цим питанням і включена до робочої групи, яка вдосконалює методологію експертизи. Суть антидискримінаційної експертизи полягає в тому, щоб проаналізувати підручники, посібники – тексти, картинки, зображення, відеоматеріали – і виявити в них приклади дискримінації – за усіма ознаками, які містяться в законі про засади запобігання та протидії дискримінації, з метою їх подальшого усунення. За результатами експертизи в українських шкільних підручниках знайдені дискримінаційні речі”.
Вона навела приклади: у підручниках виявлено дискримінацію "за ознакою матеріального стану – бідні-багаті. У вправі в підручнику: починається літо – збираємо валізи й їдемо до Єгипту, Кіпру або в Туреччину та ін. Але ж не всі у нас це можуть собі дозволити! І це потрібно враховувати, тому що булінг серед дітей, цькування – це дуже поширене явище. Причиною може бути будь-що: матеріальний стан, стать, вік, надмірна вага, колір волосся. Якщо один має руде волосся в класі, то ми ж знаємо, що його будуть називати "рудий". Хтось до цього буде ставитися спокійно, а хтось – ні. Якщо всі худі, а один – повненький, то він стане об'єктом цькування. Це образа, яка зменшує рівень власної впевненості, спрямована на порушення гідності і, відповідно, стає дискримінаційним фактором. Тому що в таких умовах дитина вирішує: я не буду піднімати руку. Чому? Тому що скажуть: "Знову цей – жирний, худий, рудий, зелений, який завгодно – лізе". І дітей таким чином привчають до мовчання, а насправді – дискримінують.
По віку: в підручнику всі дідусі й бабусі зображені старенькими, неактивними, немічними, із застарілим зовнішнім виглядом, з ціпком у руці, окулярами на носі, сидячи на лавочці. Хоча ми знаємо, що і бабусями, й дідусями можна стати в 40 чи 50 років. Так формується стереотипізація: якщо ти старшого віку, то ти вже нічого не вмієш, не знаєш, не можеш – просто сидиш собі на лавочці. І це є виправданням втрат людського капіталу".
Крім того, розповіла Левченко, "експертиза виявила чимало насильницьких речей. Наприклад, такий "анекдот": тато побив хлопчика, хлопчик поплакав і питає: "А що ж, тато тебе теж бив?" Тато відповідає: "І мене тато бив, і мого тата били". "А-а-а, тоді зрозуміло, чому ти таким хуліганом виріс", – каже син. Що це таке? Навіщо воно в підручнику з літератури? Бо це ж виправдання тілесних покарань, насильства, які також пов'язані з дискримінацією".
Крім того, "значно менше представлені в інформації та зображеннях жінки, і види занять значною мірою сегреговані за статтю. Є фотокартка: сидять десять осіб – п'ятеро жінок, п'ятеро чоловіків. Під нею підпис "Засновники товариства" і вказано прізвища п'яти чоловіків, а прізвище жодної жінки не згадано. Цей метод називається девізуалізація", наголошує Урядовий уповноважений з питань гендерної політики.
І ще, зазначає Левченко, "чому хлопці, чоловіки в книжках зображені виключно з молотками і цвяхами. Життя ж розвивається далі, тож й ілюстрації мають бути сучасними. Бо Україна себе позиціонує в світі як країна можливостей, стартапів, сучасних технологій – і це має бути вже з підручників".
