"Володар української журналістської премії "Золоте перо", Василь Дмитрович разом з групою прикарпатських журналістів-однодумців у серпні 1990-го заснував газету "Західний кур'єр", яка була справжнім проривом у газетярській справі Прикарпаття. Адже своєю безкомпромісністю, чесністю перед читачем, високими моральними стандартами Гордієнко завоював симпатії не лише журналістської братії, а що найголовніше – усіх прикарпатців, читачів першого міського часопису Івано-Франківська", – пише про свого колегу і редактора журналістка Наталка Боднарчук.
Некрологом на смерть Василя Гордієнка відгукнулася Тисменицька газета "Вперед", колектив якої він очолював. "Журналіст із лицарським характером", – назвали посмертний відгук газетярі.
"Від нас пішов Василь Дмитрович Гордієнко. І наче пішла якась епоха. Відважна, безоглядна, сповнена надії, почуття людської гідності. Цю епоху вміщають у словосполучення "демократичні перетворення". Але якщо без канцеляризмів та штампів, то це був час пізнання свободи. І люди її найбільше пізнавали через засоби масової інформації, які починали говорити правду.
Таких ЗМІ було мало, одиниці. І кожне відкриття правди в ті 80-ті роки "перебудови", коли Василь Дмитрович очолював Тисменицьку районну газету "Вперед", викликало бурхливу й дуже протилежну реакцію. В одних – захоплення, радість (ось воно, нарешті про це говорять!), а в інших – страх і злість (як сміє?!).
Направду, Тисменицькому району, а навіть Прикарпаттю загалом пощастило, що тут працював цей редактор, цей журналіст. Власне, чи могла б узагалі постати українська демократична преса без таких, як Гордієнко?..
Очолювані Василем Гордієнком газети читали й зачитували. Про очолювані ним редакції говорили: "кузня кадрів". Справді, в них можна було вирости з журналіста-початківця до свідомого журналіста-громадянина. Він заохочував до правдивості, чесності, професійної допитливості. Хоча, мабуть, лиш Богу відомо, чого коштувало редактору потім відстояти цього "сміливого" журналіста, скажімо, перед владою, яка ну зовсім не любила (ніколи не любила, а тоді поготів) критики. За свого працівника, за правду й справедливість цей невисокий і не кремезний чоловік стояв скелею. І то був взірець редактора.
Зрештою, він таки поплатився за свою нездатність "прогнутися", за свій лицарський "романтизм" і був вимушений покинути редакторство. Але ті, хто засмакував завдяки Василеві Дмитровичу справжньої професійної журналістики, уже був назавжди заражений цим "вірусом", – пише редакція.
Поховають Василя Гордієнка шостого липня в Милуванні. Від ОДА о 9.00 буде транспорт.
Василь Гордієнко народився 10 січня 1946 р. у Вінницькій області. Закінчив факультет журналістики Львівського державного університету. Працював у городенківській районці "Колгоспник Придністров’я", обласній газеті "Прикарпатська правда", на початку 1990-х очолював обласну Спілку журналістів. За активну громадянську та професійну позицію нагороджений Всеукраїнською журналістською премією "Золоте перо". Останні роки життя провів на пенсії у селі Милування. Помер 5 липня 2018 року.