Оксана Кузів працювала журналістом у Богородчанській районній газеті, тому з "пером" знайома давно. В основному писала вірші. Але на книжку наважилась уперше. Це сталось після того, як вона почула дивовижну та емоційну розповідь однієї людини. Тоді переживання й заполонили авторку і не відпускали до тих пір, поки не вилились у повість:
"Коли ти ходиш поруч з людьми, коли ти бачих їх щодня, тобі здається, що всюди все буденно, все, як завжди, все безхмарно. А коли хтось відкриє свою душу, а там є стільки болю, стільки самозречення, що ти не можеш з цим жити. Тоді береш і пишеш все", – розповідає Оксана.
Авторка ділиться, що під час написання повістей наче перевтілюється в образи головних героїв (героїнь), чує їхні внутрішні монологи та інколи навіть не пам'ятає, як писались ті чи інші рядки.