Презентували альбом, який є альманахом, його редактори-упорядники – художники Микола Джичка, Ростислав Котерлін та мистецтвознавець Анатолій Звіжинський. Модерували процес письменники – провадив Юрій Андрухович, долучався Володимир Єшкілєв. У такій взаємодії шукали підвалини мистецького процесу у Франківську.
"На початку 90-х років минулого сторіччя в Івано-Франківську сформувалася група художників, творчість котрих була інспірована післямодерним розумінням мистецтва та експозиціями бієнале "Імпреза". Окрім великої кількості виставок, починаючи зі знакової "Провінційний додаток No2", художники цього кола писали тексти, книги, втілювали перформативні практики, створили альманах "Кінець кінцем", знімали відео, а також брали участь у міжнародних різноформатних проектах. Прийшов час розгрібати мотлох і шукати підвалини", – йшлося в анотації до видання, яка мимоволі задала тон презентації.
Фундаментальною підвалиною, як визначили в дискусії у "Ваґабундо", є поняття "незалежне мистецтво". Воно, як означив художник та автор текстів цього альманаху і видавець знакового для Франківська журналу "Кінець кінцем" Ростислав Котерлін, почалося з початком незалежності країни.
"Відтоді триває наша історія творення у Франківську альтернативних художніх моделей. І з того часу ми ведемо іноді відверту, іноді підпільну боротьбу – протистояння з офіціозом, який тут у нас ще досить радянський", – сказав Ростислав Котерлін.
Серед іншого, йдеться і про творчі спілки. Їх група франківських художників, які відносять себе до процесу сучасного мистецтва, вважають рудиментом радянської системи.
"Коли дивишся виставки, коли бачиш, що відбувається в залах, то маєш враження, що там час застиг. В той час, як поза спілками у мистецтві є динаміка, рух, розвиток. І спілки, і владний істеблішмент в Україні залишаються в радянських стандартах", – зазначив Котерлін.
В основу альбому покладений "Станіславський феномен" – художня його частина. Це, очевидно, друга підвалина мистецького процесу у Франківську. Вона зумовлює тяглість процесу і спонукає говорити про місцеву мистецьку школу. Хоч Анатолій Звіжинський заперечує таке визначення, вважаючи, що час і "перехід через землю", тобто смерть теперішніх його учасників, кінцево визначить, чи була "школа".
"Це наша спроба вибудувати певну міфологію, – додав Анатолій Звіжинський. – Бо ніхто не досліджував взаємовпливи та стилістику візуальної культури Станіслава – Івано-Франківська за останні 100 років. Таку спробу ми зробили в альманаху. За критерії брали Сорохтея, Іванцева, Заливаху та ще кількадесят постатей, в тому числі сучасників".
Ще одна суттєва річ – сучасне мистецтво на сьогодні не легалізоване на державному рівні. Але мало би бути, переконані художники.
"Якщо хочемо вважати себе Європою, то це нормальна європейська традиція – мати державний Музей сучасного мистецтва", – каже Ростислав Котерлін.
Анатолій Звіжинський нагадав, і це також лягає в концепцію підвалин "незалежного мистецтва Івано-Франківська", що наше місто – єдине в Україні, де створений і має повноцінний юридичний статус муніципальний Центр сучасного мистецтва.
"В 2010 році художник, архітектор Ігор Панчишин зробив спробу заснувати перший муніципальний Центр сучасного мистецтва, його штаб-квартира була в кінотеатрі "Люм'єр". В 2013 році ми юридично довели процес до завершення. На сьогодні він є єдиним в Україні. Але від суті залишилася лише назва. Бо те, чим він займається останні рік-півтора, далеке від визначення. Бо міське управління культури – це частина вертикалі від міністерства, суть діяльності для них поки що полягає лише в "освоєнні" коштів і звітності. І в цьому сенсі ми теж хотіли розділити – "залежне" і "незалежне мистецтво", – пояснив Звіжинський.
Микола Джичка, що є автором реалізації проекту узагальнення мистецького процесу у Франківську, тобто перетворення його на власне альбом, розповів, що видання – грантовий продукт "Українського культурного фонду".
"Місяць часу на все про все. Видання було зроблене в рекордно стислі терміни. Нам всім це коштувало зусиль і нервів. Але це проблема всіх організацій, які отримали гранти від недавно створеного "Українського культурного фонду" на реалізацію мистецьких ініціатив та ідей. Гроші проходили через казначейство. Довелося працювати в досить жорстких умовах. Але маємо довід, який надалі стане в пригоді", – розказав Джичка.
І додав, що з часом хотілося би випустити доповнену версію альманаху, бо до цієї не ввійшло ще багато вартого уваги матеріалу, зібраного редакторами.
"Мусимо це робити й надалі, щоби бути цікавими. На сьогодні Україна як країна вартісного візуального арту цілком відсутня в Європі", – констатував Котерлін, маючи на увазі продовження проекту про незалежне франківське мистецтво.
"Цей альбом – це пропозиція іншого розвитку, інша модель, ніж та, яка існує в державі на сьогодні. Особливо для тих міст України, де відсутня школа. Франківськ – одне з 6 міст, де говорять про сучасне мистецтво, але де немає школи. Ми запропонували експериментальну модель і пропонуємо використовувати її для інших міст", – каже Звіжинський.
Йдеться про поєднання образотворчого мистецтва з текстами і подальшим текстовим супроводом.
«Для мене ця книга є сюрпризом. Думаю, що альбом має вплинути на те, що є Франківська-Станіславівська школа. Спільними зусиллями будемо йти далі", – додав Мирослав Яремак, один з лауреатів першого художнього бієнале "Імпреза" у Івано-Франківську.
Юрій Андрухович принагідно анонсував урочистості від "Ваґабундо" – цього року "Імпрезі" виповнюється 30 років. Наприкінці жовтня – на початку листопада у Підземному Переході планують відзначити дату – запросити організаторів виставки, її лауреатів та авторів.
Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!