Захисник, боєць-парамедик МБ "Госпітальєри" Української Добровольчої Армії Андрій Григорчук описав ситуацію, яка сталася восени 2016 року поблизу Донецька:
"Орки розворотили нам бійницю, так що деякі мішки почали розсипатися і утворювати такі непогані "проходи в рай".
Але в рай ще нікому не хотілося, тому, виходячи з ситуації, у зв'язку з "пісково-мішковою" кризою, пацани досить оперативно закрили пробоїни підручним матеріалом, якого було багато розкидано, – КНИГАМИ…
Одного такого осіннього вечора ми з хлопцями сиділи на першому поверсі і насолоджувалися звуками еННого "перемир'я". В цей момент Віталік, який був на бойовому чергуванні, вирішив замінити книжкову барикаду, оскільки та вже була "поранена"… Я, почувши, що він їх мінятиме, попросив, аби ту купу книг, які героїчно "прийняли смерть", він приніс нам, щоб глянути, скільки книг пробиває куля…
Перед нами стояв стос книг товщиною 40-50 см. Коли глянув на них, у мене щось стислося у грудях… Я не міг повірити своїм очам, коли побачив в авангарді простреленого "Кобзаря"!.. Ця книга була першою, вона першою стала на наш захист!
На обкладинці сидів суворий Тарас, погляд якого не могли стримати на собі московські зайди, тому, напевно ,поцілили однією кулею йому прямісінько в око…
Останньою книгою, яка була в ар'єргарді книжкового захисту, була товста хрестоматія Української літератури та критики ХХ ст. – "Українське слово". Взявши цю книгу до рук, я перестав чути стукіт автоматів на другому поверсі, розриви ВОГів, які прилітали нам в стіну, весь світ навколо зупинився… "Українське слово" було поранене, але, будучи останньою книгою, воно змогло стримати в собі ДВІ ворожі кулі!!!…
В цей момент мене переповнили філософські думки: знаки долі та символізм того, що щойно відбулося, нe давали мeні спокою. І тут мeнe осяяла думка – удар блискавки, який проявив себе в образі двох книг і наповнив мене силою і вірою в те, за що ми боремося!
"Кобзар", як провідник і хранитель, бере перший удар на себе, а "Українське слово" – стримує в собі ворожі кулі, даруючи життя своїм дітям, щоб вони достойно і з гідністю, розуміючи заплачену ціну, несли "Українське слово" у майбутнє! Отак старий Тарас через сотні років взяв участь в боротьбі за свій народ не тільки словом, а і ділом)
Перемога ще попереду! Сподіваюся, ця розповідь додасть сили і віри тим, хто розчарувався… Слава Україні!"
Ці книги, які стали символами сенсу боротьби, Андрій привіз додому, до Франківська. Він розповів КУРСу, що передав "простреленого Шевченка" в Обласний музей визвольної боротьби імені Степана Бандери – в експозицію про теперішню російсько-українську війну на сході України.
Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!