28-й мистецький фестиваль Міжнародна Галіцийська Літературна Осінь почався в Івано-Франківську 28 вересня. Три дні тут гостювали автори з-за кордону – в'єтнамці Лям Куанґ Ми, Нґуен Ван Тхай, поляк Казимир Бурнат, росіянин, який вже 26 років живе у Кракові, Владімір Штокман, київсько-краківський піаніст і поет Олександр Андрієвський, угорський автор Ґеза Чеби.
Гості мали зустрічі з громадою на урочистому концерті в Центрі польської культури і європейського діалогу, який, власне, і є організатором української частини фестивалю.
В рамках фесту відбулася подвійна презентація перекладів: Світлана Бреславська, івано-франківська поетка, переклала поезії Казимира Бурната, які вийшли у збірнику "Ілюзія вічності", а Казимир Бурнат презентував переклади на польську поезій Бреславської, що вийшли у томику "На лінії подиху".
З 1 жовтня почалася польська частина цього ж фестивалю. Її епіграф – "Поети як птахи…" До неї долучилися, розповів КУРСу співорганізатор, журналіст з Франківська Володимир Гарматюк, окрім польських, ще й автори з інших країн. Україну представляли прикарпатці.
"Австралія, В'єтнам, Росія, Італія, Польща, Україна, Угорщина. Різні мови, але ті самі емоції. Анджей Ґрабовскі, Артур Ґрабовскі, Кристина Конецка, Ґеза Чеби, Лям Куанґ Ми, Нґуен Ван Тхай, Анджей Жмуда, Олександр Андрієвський, Власта Власенко, Стефан Юрковскі, Юлія Судус, Казимир Бурнат, Владімір Штокман, Тамара Луценко, Анна Лаґода Кассандрі, Ян Дидусяк…" – перелічив співорганізатор.
"Міжнародний фестиваль поезії Międzynarodowa Galicyjska Jesień Literacka – один із найбільших літературних фестивалів Польщі, а може, навіть Східної Європи. Почавшись як поетичний конкурс о Laur Pogórza, цей фестиваль за чверть століття розрісся до імпрези літературної, музичної, а навіть графічної, оскільки збирає біля себе поетів, музикантів, художників… Організатор Фестивалю та його директор з польського боку Анджей Ґрабовскі каже, що Галіцийська Осінь без України була б неповноцінною. Це крок до зближення, каже Анджей і з любовю та ностальгією дивиться в бік Івано-Франківська, або, як він каже, Станіславова", – поділилася письменниця Власта Власенко.
Місцями складається враження, що їдеш попри ріку десь в Делятині чи на Закарпатті. Але трохи ліпша дорога (у нас скоро також так само буде).
Всюди – діти. Молодші, старші. Хтось уважно слухає, хтось втикає в телефон і нудиться. Хтось говорить і сміється. Все, як і у нас. Хтось встає і виходить – виявляється, у них наступний урок, а вони приїхали здалеку. Приїхали, аби послухати поезії. Тобто, їх, звісно, привезли. Але це таке необхідне насилля, якщо воно (насилля) може бути необхідним. Вони потім навіть розрухуються і вмикають уяву, аби разом з авторами написати кілька римованих рядків", – описав журналіст.
"Це була незабутня дорога для мене… Тиждень абстрагованого перебування з чудовими людьми, з підкресленим почуттям радикального націоналізму та елегантної мрії про міжнародну любов…" – підсумувала Власта Власенко.