Збірка "Гори і люди" зазнала втрат, повідомив автор. Через обумовлену з видавництвом кількість сторінок (260) та існуючу наразі фінансову спроможність довелося відмовитися від бонусних репортажів із "потойбіччя" – румунських та болгарських гір.
Щоправда, цілком відмовлятися від "потойбічних" репортажів Богдан Скаврон не планує, бо запланував їх видання разом із репортажами інших авторів з інших цікавих гір світу – від Кордільєрів до Гімалаїв – на майбутнє.
Публікуючи один з репортажів у мережі – "наразі фрагментом бонусу потішу читачів тут", – автор нагадує, що видання "Гори і люди" все ще потребує фінансової підтримки (переказ від 50 грн гарантує отримання примірника книжки від автора). Номер карточки Приватбанку 5168 7572 2304 5123 (Скаврон Богдан Мар'янович).
Все можуть королі
Поки стоїш у черзі до кас перед входом на територію середньовічного замку в трансільванському містечку Бран, можна ощасливити себе цілою купою місцевих сувенірів. Часу, щоби вибрати щось собі на згадку, достатньо – стояти доводиться довго, адже перед відкриттям тут збирається чималий натовп туристів. Сувенірний ринок перетворюється на багатомовний і велелюдний Вавилон, який поволі просочується крізь вузьку замкову браму. Часом попри чергу проходять якісь організовані групи, складені здебільшого з пенсіонерів, які мають тут значну знижку на відвідини і, напевно, ще якісь преференції. У своїх коротких штанцях, барвистих футболках і сукенках, з навушниками, в які екскурсовод розповідає їм чергову байку, вони нагадують постарілих малят, що довірливо і трохи незграбно занурюються у запропоновану їм казку.
Серед сувенірів на ринку Брана переважають вироби вампірської тематики, хоча для туристичних гурманів є також доволі простенькі румунські вишиванки та вовняні кожушки. Але зловісний образ "трансільванського графа" Дракули, вигаданий ірландцем Бремом Стокером і екранізований американцем Френсісом Копполою (він знімав свій фільм, зокрема, у тутешньому замку), затьмарює кожну іншу пропозицію. Як можна побувати в Брані і не купити коли не маску вампіра, накладні зуби чи бутлю штучної крові, то бодай футболку з обрисами культової твердині?
Насправді історія "замку Дракули" в Брані обіймає лише кілька десятиліть – середньовічну твердиню, збудовану на межі Мунтенії (Волощини) та Трансильванії, почали асоціювати з місцем перебування легендарного "вампіра" лише в середині минулого століття, коли сюди, в румунські Карпати, почали навідуватися фанати готичного роману Стокера. Замок на скелі поруч із гірським містечком здався їм подібним до змальваного в романі. А зйомки у Брані на початку 1990-х окремих сцен до "Дракули" оскароносного Копполи зробили замок ще популярнішим та впізнаваним.
Із пояснень тутешніх гідів можна зрозуміти, що волоський володар Влад Цепеш ІІІ на прізвисько Дракул, ймовірно, бував тут проїздом, бо любив полювати у довколишніх горах, а в часи його володарювання Бранський замок уже стояв. Розпочали будову фортеці ще лицарі Тевтонського ордену, оселені тут на початку XIII століття угорським королем Андрієм ІІ (тим самим, що володів титулом короля Галичини та Володимирії – як і його син Коломан). Вони мали захистити кордони тодішньої Угорщини від набігів степовиків – печенігів і половців. Остаточно завершили спорудження замку 1388 року, коли сакси з міста Брашова реалізували королівський дозвіл на будівництво твердині, яка мала виконувати й оборонну, й економічну функцію (3% від вартості товарів осідали тут, як на митниці).
У середині XV століття, за володарювання Влада Цепеша (його прізвисько значить "той, що садить на палю", і навіть без приставки "Дракула" вказує на надзвичайну жорстокість), Бранський замок входив у прикордонну зону з Османською імперією. Але утримували фортецю самі мешканці міста, звільнені за це від сплати податків до королівської скарбниці. Тогочасні джерела стверджують, що залогу замку складали професійні військові найманці, серед яких були навіть англійські пірати.
За легендою, яку теж розповідають екскурсоводи, Влад Цепеш ІІІ Дракул з якоїсь причини потрапив у немилість до угорського короля Матяша І Корвіна, і той кинув його на муки у каземати цього замку. Де розташовані ці підземні катівні, досі невідомо – за переказами, до них веде хід із колодязя у дворі замку, який тепер використовується туристами лише для того, щоб вкинути туди копієчку "на повернення".
Хоч би там як, замок Дракули – справжній музей просто неба, де можна побачити старосвітські речі румунських королів. До речі, за час свого існування замок був власністю різних монархів, але напередодні створення Великої Румунії (1918) він знову належав громаді міста Брашова. Але 1 грудня 1920 року одностайним рішенням міської ради городяни передали замок, який від кінця XIX століття використовували для адміністративних потреб лісового господарства, у дар королеві Марії як знак любові та відданості. Відтоді замок Бран став улюбленою карпатською резиденцією румунських королів, в його дворі розбили англійський парк з двома ставками, чотирирівневий середньовічний архітектурний комплекс обладнали ліфтом для кращого сполучення зі садом.
Нині замок у Брані належить нащадкові династії Габсбурґів, з якою породичалася донька королеви Марії – принцеса Іляна. У 2009 році завершився процес його реституції, і він перейшов до спадкоємців попередніх власників – ерцгерцогу Домініку фон Габсбурґу й герцогиням Марії Магдалені та Єлизаветі. Монаршій родині довелося по-новому облаштувати внутрішній інтер’єр замку, бо елементи попереднього були музейними експонатами і їх забрали до музею в Бухаресті.
