Як повинен був виглядати тодішній красень, дізнаємося з газети "Кур’єр станиславівський" за 1907 р.: "Кожен пристойний чоловік, якщо не носить бороди, мусить бути старанно поголений – відмовка, що він планує запустити бороду, не є виправданням. Йдучи до товариства, чоловік повинен бути старанно причесаний – гладенько, з проділом аж до самої шиї. Довгі нігті вигідно свідчать про його соціальне становище, адже є ознакою того, що цей чоловік не потребує працювати фізично, лише розумово, або, ще краще, нічого не робить". Крім того, в другій половині ХІХ ст. в моді були бороди, а на початку ХХ ст. – вуса, підкручені догори. На початку ХХ ст. набирали все більшої популярності фізичні вправи, тому привабливою вважалася струнка й спортивна статура.
Чи були красені в старому Станиславові? Звичайно! В 1906 р. місцевий житель Станіслав Рубчак навіть посів друге місце на міжнародному конкурсі краси в місті Карлсбаді (нині чеський курорт Карлові Вари), набравши 164 голоси. Він був правником і перебував у Карлсбаді з метою лікування й відпочинку.
Репутацію привабливого чоловіка мав також Артур Фанґор, віце-президент станиславівського суду – "середнього зросту, темний шатен, з блакитними очима і посмішкою, яка відразу викликала симпатію". "Пристойним", тобто привабливим, місцева преса називала й відомого адвоката Леона Бораля, який, на жаль, рано помер. Він був "струнким шатеном з високим чолом і проникливими очима, які неначе дивилися в саму душу співрозмовника".
Ефектну зовнішність мав і Ґустав Ґейєр, заступник директора, а потім і директор залізниці в Станиславові. Ось як описували його газети: "Високого зросту й привабливої зовнішності. Хоч у волоссі подекуди помітна сивина, він усе одно привертає увагу. Погляд живий і розумний, риси обличчя дуже виразні й шляхетні. Надзвичайно статурний і елегантний". Загальною симпатією користувався і Юзеф Срочинський – "стрункий шатен привабливого вигляду", історик, депутат міської ради, гімназійний професор, якого поважали і любили студенти.
На жаль, ефектних красенів на всіх не вистачало, тож більшості тодішніх дам доводилося вдовольнятися "типовим станиславівським холостяком", чи, як тоді казали, кавалером. Як же він виглядав? "Вже має більше тридцяти років, на голові невеличку лисину й кілька сивих волосків. Навколо очей – ті бридкі ознаки віку, які називаються "гусячими лапками". Його вже перестали смішити жарти товаришів, не смакує ресторанна їжа і все більше дратує фальшивий флірт численних "панянок", яких більше цікавлять випивка і гроші, ніж кохання. Врешті, більшість його ровесників уже має дружин, тож він вирішує створити сім’ю, бо не пасує відрізнятися від інших…" – так описувала його преса.
Інколи кавалери шукали дружин через оголошення в газетах. Як бачимо з оголошення в "Кур’єрі станиславівському" від 28 січня 1911 р., інтелігентний кавалер М.М. віком 25 років, який займав урядову посаду, прагнув одружитися з панною чи бездітною вдовою і запевняв, що з відповідним посагом питання одруження можна вважати вирішеним.
Часом така "практичність" кавалерів призводила до неприємних інцидентів. Так, у 1902 р. трапився скандал на весіллі. В суботу пополудні на вулиці Казимирівській (нині вул. Гетьмана Мазепи) в будинку одного заможного містянина зібралося чимало гостей з нагоди одруження його дочки. Прийшли вже всі запрошені, й весільний почет був готовий вирушити до місця вінчання. Аж раптом наречений поставив "питання ребром": почав вимагати від майбутнього тестя негайно віддати йому всю суму грошей, яку він обіцяв виділити доньці на посаг. Всі вмовляння та апелювання до совісті не мали жодного результату: горе-наречений був невблаганний. Інакше, наполягав він, не буде ніякого весілля.
Розчарований батько зрозумів, що молодик дбав лише про свій добробут, а не про щастя його доньки, і прийняв єдино вірне рішення. Він відправив нахабу ні з чим. Перед гостями ж довелося вибачатися й пояснювати, що весілля скасовується.
З нагоди жіночого свята бажаємо всім жінкам справжнього кохання і щоб поряд завжди був їхній чоловічий ідеал.
Олена БУЧИК
