В газеті "Кур’єр станиславівський" від 4 листопада 1900 р. з’явилося повідомлення про самогубство, що стало результатом "американського поєдинку". Як бачимо, його жертвою став 18-річний поденний колійовий робітник Владислав Петрикевич, який покінчив з життям пострілом з револьвера у готелі "Бель-Вю" (був розташований біля вокзалу).
Американська дуель полягала в самогубстві за жеребкуванням. Суперники кидали жереб, і той, хто програв, мусив убити себе протягом певного періоду часу. Такий вид дуелі використовувався рідко, коли дуелянти надто боялися втручання поліції, їхні сили були нерівні чи вони вважали, що їхній конфлікт зможе вирішити лише смерть одного з них.
В лютому 1902 р. в Станиславові відбувся поєдинок, який наробив у місті багато галасу. Колійові службовці Фридерик Дрейер і Абрагам Лібербауер влаштували дуель на палашах у порожній квартирі по вул. Сапєжинській, 20 (нині вул. Незалежності). Про те, що там має відбутися дуель, повідомили поліцію, тож місцевий інспектор Войтасевич і його підлеглі поспішили туди й перешкодили поєдинку. Було знайдено шість палашів (вид холодної зброї), які поліція конфіскувала. Справу про дуель передали на розгляд у прокуратуру, але на цьому історія не скінчилася. Містом почали кружляти поголоски, що пан Лібербауер начебто такий боягуз, що сам таємно попередив поліцію, аби та перешкодила поєдинкові. Щоб уникнути ганьби, дуелянт через свого адвоката розмістив у газеті спростування з іменами свідків, які підтверджували, що поліції про це стало відомо з інших джерел. Після розгляду справи учасників дуелі та їхніх секундантів… благополучно виправдали.
В березні того ж року місто знову сколихнула звістка про дуель, а газета "Кур’єр станиславівський" повідомила, що Станиславів охопила справжня манія поєдинків. Дуелянти, судовий службовець Казимир Терліковський і його суперник Стефан Ченський, билися в казармах артилерії на кавалерійських шаблях. Казарми артилерії знаходилися на розі сучасних вулиць Коновальця і Сахарова, де зараз військова кафедра ІФНТУНГ.
Дуель закінчилась плачевно – Ченський завдав своєму супернику досить глибокого удару в груди і сильно порізав обличчя. Непритомному Терліковському, що стікав кров’ю, надав першу допомогу військовий лікар, а потім його відправили додому до батьків. Цікаво, що інспектор Войтасевич, якому повідомили про поєдинок, намагався йому перешкодити, але до казарм інспектора спочатку не пустили. Поки йшли перепирання з військовими, пошуки коменданта, в якого потрібно було отримати дозвіл, втручатися в поєдинок уже було запізно.
Були в місті й інші дуелі з серйозними наслідками. Так, у липні 1906 р. в поєдинку втратив вухо львівський художник, який гостював у Станиславові й щось не поділив з місцевим полковим лікарем. Він також отримав поранення в руку, внаслідок якого в нього виникло зараження крові. Суперники билися в казармах артилерії на палашах.
Чому ж мешканці Станиславова влаштовували дуелі? Найчастішою причиною була "особиста образа", часом у справі була замішана жінка.
В 1908 р. преса описала цікаву сценку на станиславівському балу. "Місцевий правник підійшов до панни, яка обіцяла йому танець, щоб нагадати про себе. Поруч з нею йшов пан А. Проте панна гнівно відмовила правнику й сказала, що зі скнарами не танцює. Справа в тому, що він перед тим подарував їй гвоздики замість троянд. Обурений правник звинуватив панну у відсутності такту й виховання. Пан А., який був свідком того інциденту, запалав лицарським обуренням, почав з правником гнівний діалог і вручив йому свою візитну картку. Наступного дня правник зустрів свого опонента біля книгарні Штаудахера й подумав собі: як уже мусить бути дуель, то він хоч знатиме, за що. Він підійшов до пана А. й двічі вдарив його по рум’яному обличчю, аж упало його пенсне й розлетілося на друзки. Публіка з цікавістю спостерігала за цією сценою…"
Залишається тільки порадіти, що дуелі вже давно й безнадійно вийшли з моди.
Олена Бучик
