У 1994 р. підприємлива американка Венді Нордкатт офіційно запатентувала премію Дарвіна, яка посмертно присуджується людям, що пішли з життя у безглуздий спосіб або через власну легковажність. Через 12 років за мотивами історій номінантів премії у США зняли однойменний фільм. Сто років тому в Станиславові про подібну нагороду ніхто навіть не думав, але якби вона все ж існувала, номінантів на неї назбиралось би немало.
Кандидатом на премію міг би стати 19-річний студент гімназії Станіслав Левандерський, який покінчив життя самогубством у вересні 1907 р. Причиною такого кроку став страх перед поганою оцінкою за екзамен з латини, яку він здавав. Результати іспиту ще не були оголошені, однак бідолашний юнак був настільки впевнений у власному провалі, що відважився на самогубство. Він повісився на стриху, попередньо написавши зворушливого листа до батьків. Як виявилося згодом, викладач латини не був аж таким суворим і екзамен студентові зарахував. В похороні нещасного юнака взяло участь багато мешканців міста, які були вражені такою безглуздою смертю.
Ще однією кандидаткою могла би стати 16-річна єврейська панянка, що носила прізвище Бітнер. Вона трагічно загинула в березні 1909 р., коли поверталася з закупів потягом зі Станиславова до Тисменичан. Причиною випадку стала не лише дивовижна легковажність панянки, а й довга спідниця. Коли потяг уже під’їжджав до станції, дівчина поскладала пакунки на платформі вагону, щоб бути готовою до виходу. Аж раптом вітер зірвав якесь пуделко і відніс його далеко від вагона. Прагнучи врятувати придбану річ від згуби, дівчина вискочила з вагона, коли потяг був ще в русі, але так нещасливо заплуталась у власній довгій спідниці, що потрапила під колеса і загинула на місці. Цікаво, що ж було в тому пуделку і чи варто було заради нього віддавати життя?
Інколи причиною нещастя стає не лише легковажність, а й алкоголь. Так, у липні 1909 р. селянин Олекса Вітовський, п’яний як ніч ішов з корчми разом з товаришами. Поблизу моста через Бистрицю у нього раптом помутився розум. Він увійшов у воду і почав кричати приятелям, що зараз утопиться. Ті не сприймали його слова серйозно, хоч кілька з них намагалися його стримати. На нещастя, Вітовський зайшов у воду в досить глибокому місці. Він спочатку поплив, але несподівано втратив свідомість і пішов під воду. Врятувати його не вдалось, а тіло витягли з ріки лише через кілька днів.
В серпні 1910 р. в Княгинин-Колонії (поселення на південному Сході від Станиславова) юний син місцевого шинкаря помер… через дверну клямку. Вночі до шинку постукала захмеліла компанія колійових робітників. Їм відчинили, і вони одразу ж зажадали горілки й почали забаву з голосними співами і криками. Побенкетувавши зо дві години, п’яна компанія вийшла з шинку, але один з робітників вирішив заради жарту зняти клямку з дверей. Шинкаря і його дружини в ту ніч удома не було, був лише їхній син Якуб, який помітив пропажу і вимагав від п’янички повернути клямку. Той накинувся на хлопця з криками й прокляттями, а один з його колег ще й ударив сина шинкаря по голові каменем. Він без свідомості упав на землю, а згодом помер у лікарні.
Княгинин-Колонія
І нарешті, претендентами на найбезглуздішу смерть в історії міста можуть бути аж два трагічні випадки. В 1901 р. в Станиславові помер з голоду такий собі пан Малінський, колишній токар, який жив здебільшого з доброчинних пожертв. Серед речей покійного знайшли 1500 корон – солідну суму, якщо врахувати, що середня місячна зарплата тоді складала 100-120 корон. Проте небіжчик був настільки скупий, що пошкодував грошей, аби купити собі хоча б якусь їжу. Так і помер голодною смертю.
Як повідомив "Кур’єр Станиславівський" від 30 квітня 1911 р., вісімнадцятирічний мешканець Станиславова Файвель Філлер уклав парі зі своїм приятелем, що зможе з’їсти за один раз п'ятнадцять великих плиток шоколаду. Парі юнак виграв, але його організм не витримав такого знущання і в нього виникло гостре запалення сліпої кишки. Через два дні після фатального парі Філлер помер у страшних муках.
Ці сумні випадки переконливо свідчать, яким тендітним і вразливим є людське життя і як дорого може коштувати легковажність. Можливо, для когось вони послужать пересторогою, адже людський розум не має меж, як і людська дурість.
Олена БУЧИК
