Станиславівські оголошення: про розлучення, сепарацію та інші подружні негаразди

Процедура розлучення була складною і дорогою, позивачі інколи отримували відмову в розірванні шлюбу. До того ж, значна частина населення належала до католицької віри, а шлюб католиків у ті часи могла розірвати лише смерть. Серед можливих причин розлучення в законодавстві передбачалися такі: подружня зрада, побиття, тривале ув'язнення, відсутність одного з подружжя з невідомих причин протягом року чи більше. Перешкодою для шлюбу визнавалася постійна статева неспроможність чоловіка, але якщо вона настала вже у шлюбі, то не вважалася причиною для його розірвання.

Жінка плаче над весільною сукнею. Картина, поч. ХХ ст.

Разом з тим у тодішній пресі знаходимо цікаву статистику: станом на 1912 р. близько півмільйона жителів Австро-Угорської імперії жили в сепарації. Сепарація оформлялася через суд і означала, що чоловік і дружина жили окремо. Проте вони не мали права укласти новий шлюб, бо не вважалися розлученими. Для сепарації також потрібні були вагомі причини.

В квітні 1905 р. жителька Станиславова пані Хрущинська в суді вимагала сепарації зі своїм чоловіком, бо він… намагався її вбити. Працівник пошти Юзеф Хрущинський вистрілив у свою дружину, бо підозрював її у невірності. Під час замаху він випадково поранив в обличчя поштового сторожа. Постраждалого відвезли до шпиталю, де згодом повністю вилікували. Ревнивий пан Хрущинський потрапив у тюрму, але під час процесу про сепарацію йому дозволили бути присутнім у судовій залі. Він погодився на сепарацію і виплату дружині 1 тис. корон відступного.

Газета “Кур’єр станиславівський” від 21 травня 1911 р. повідомляє про капрала Миколая Голинського, який теж проживав у сепарації. Він служив у станиславівській поліції вісім років. Велелюбний поліцейський розпочинав романи з різними служницями й обіцяв своїм коханкам на них одружитися, хоч сепарація не давала права на новий шлюб. Ба більше, він ще й видурював у наївних жінок гроші. Містом навіть ходили чутки, що Голинський хотів уступити свою дружину знайомому за двадцять корон. Врешті-решт за дорученням прокурора шахрая було арештовано й віддано під суд.

Повідомлення про капрала поліції Голинського.

В лютому 1912 р. у Станиславові стався трагічний випадок – вчинила самогубство Ольга Крицуньова, дружина вахмістра 20 полку крайової оборони. Через сім тижнів по шлюбі молода жінка внесла до суду прохання про сепарацію, але так і не дочекалася судового рішення. Проживши зі своїм чоловіком лише десять тижнів, вона випила отруту й померла. Газета повідомляє, що причиною самогубства було нещасливе подружнє життя.

Неможливість розлучитися часом ставала причиною вбивства. Так, у 1901 р. перед станиславівським судом постала жінка, яка двічі намагалася отруїти свого чоловіка. В юні роки Текла, так звали засуджену, була першою красунею на селі під Станиславовом, а її чоловік – одним з найсильніших парубків. Одружилися з великої любові, в згоді прожили тридцять п’ять років. Але раптом у 1885 р. щось змінилося в жіночому серці. Чоловік Теклі настільки спротивів, що вона зварила отруйної трави й вирішила позбавити його життя. Чоловік це помітив, подав до суду, і жінка була ув’язнена на три роки.

Коли вийшла з тюрми, повна каяття, чоловік прийняв її назад до себе, адже був добрим за характером. І минуло ще дванадцять років зразкового сімейного життя. Але злий дух у жіночому серці не спав, тож вона повторила спробу отруїти чоловіка. І знову опинилася в руках правосуддя. Найкмітливіші поліцейські й судді допитували Теклу, але так і не могли довідатися про мотиви її вчинків. Чи вона покохала когось іншого, чи якась образа на чоловіка спричинила таку ненависть? Так і не відкрила вона своєї таємниці й мовчки вирушила відбувати черговий тюремний термін.

В 1912 р. газетярі підкреслювали, що ідея нерозривності шлюбу фактично була оманливою. Багато подружніх пар зовсім не дотримувалися моногамії, про що свідчила велика кількість позашлюбних дітей і значне поширення проституції та венеричних хвороб. Тож, мабуть, полегшення процедури розлучення було б для суспільства меншим злом.

Олена БУЧИК