На початку ХХ ст. був дуже популярним порадник для чоловіків "Путівник закоханих, або Як здобути щастя у коханні й успіх у жінок". Ось що в ньому говорилося: "Чоловік, який себе поважає, ніколи не повинен закохуватися в жінку, чия професія вселяє сумнів, що вона буде хорошою дружиною і матір’ю. Маються на увазі перш за все артистки і акторки. Життя артистки переповнене нервуванням і сильними враженнями, вона постійно бореться з заздрістю, злими язиками, невпинно думає про те, як ще більше подобатися публіці, як здобути більше оплесків і похвал у пресі. Її виснажені нерви й стомлений мозок не можуть дати нічого корисного майбутньому потомству. Не кажучи вже про співачок у ресторанах, артисток балету, цирку і т. п. Це істоти, які взагалі стоять нижче всякого рівня…"
Гучний скандал, пов'язаний з артисткою, вибухнув у Станиславові в січні 1900 р. Тоді в місті гостював люблінський театр і демонстрував оперетку "Бідна дівчина", в якій ішлося про кохання багатія й простої панянки. Зразу ж після прем’єри містом поповзли чутки, що одна з артисток, панна Фертнер, роздяглась під час вистави догола! Газета "Кур’єр станиславівський" рішуче спростувала плітки і зауважила, що панна Фертнер хоча й поводилась на сцені досить вільно, все ж не опустилася до такої непристойності.
У травні 1905 р. у станиславівському суді розглядалася "справа артистки", яка набула великого розголосу в місті. Панна Польді Флотт, "шансонетка" з вар’єте родом із Відня, подала в суд на відомого станиславівського донжуана й представника золотої молоді. Він хвалився своїми близькими стосунками з артисткою й усім давав зрозуміти, що вона була його коханкою. Розлючена "шансонетка" зажадала покарання для молодика за те, що він псував її репутацію, й стверджувала, що він і справді виявляв до неї знаки уваги, не шкодуючи при цьому грошей, але його зусилля були марними.
Оскаржений виправдовувався, що про свої близькі стосунки з артисткою розповідав лише у приватних розмовах і що це було правдою. Крім того, він уже вибачився перед нею за свою поведінку. В залі суду були колеги панни Польді з вар’єте й заможна станиславівська молодь. Більшість свідків стала на сторону оскарженого, навіть колеги позивачки говорили, що "вона ж не є невинною панною, щоб на щось таке ображатись". Адвокат артистки вимагав відшкодування за образу її честі, але захисник оскарженого Леон Бораль виступив у трохи іронічній манері й стверджував, що згідно з етикою і правилами поведінки, прийнятими в оточенні пани Польді, зв'язок з молодим і багатим чоловіком не є чимось ганебним, а крім того, його клієнт вибачився перед нею, тож вона не може мати до нього ніяких претензій.
Суд прислухався до аргументів адвоката й виправдав оскаржуваного. Серед сміху й гучних розмов золота молодь та артистки поспішили до виходу з судової зали. Одна з артисток голосно дивувалася, що адвокат так довго говорив без суфлера. І лише панна Польді вийшла з зали суду в сльозах. Пізніше преса зауважила, що, мабуть, рішення суду не було цілком справедливим, якщо молода жінка почула себе настільки ображеною.
Проте панна Польді була не єдиною "шансонеткою", яка ввійшла в історію нашого міста. Справжньою улюбленицею чоловічої частини публіки була така собі Малґожатка Ленґель.
Кав'ярня Рояль (зліва). Поштівка з колекції В. Шулепіна.
Ось як писала про неї преса в 1905 р. "В одній лише кав’ярні "Рояль" (нині вул. Січових Стрільців, 24 – авт.) повно військових і цивільних чоловіків. Щовечора їх сюди приваблює своїм чарівним голоском і не менш привабливими формами незрівняна золотоволоса угорська співачка Малґожатка Ленґель, яка насправді походить з Бучача".
Не кожній "шансонетці" вдавалося вгодити місцевій публіці.
"Кур’єр станиславівський" від 29 листопада 1908 р. повідомив про повний провал виступів артистки Адольфіни Зімаєрової. Незважаючи на рекламу, яку їй зробила столична преса, співачка не змогла підкорити серця станиславівської публіки. Глядачі залишилися також незадоволені тим, що їм не показали одноактну п’єсу "Домашній затишок", як було обіцяно в афішах.
Колись пані Зімаєрова була відомою водевільною й оперетковою співачкою та декламаторкою, але її слава залишилась у минулому, й "масні" куплети у її виконанні вже не розважали публіку. Що зовсім не дивно, бо на той час пані Зімаєровій уже виповнилося… сімдесят років.
