“Рух у місті такий, якби мала настати ворожа облога, – писала преса у березні 1904 р. – Кожен виріб щохвилини зростає в ціні: за масло, яке тиждень тому коштувало пів корони, тепер мусиш заплатити корону, подорожчали яйця, сир і ковбаси… Господині з червоними обличчями ревно смажать і печуть у кухнях. В крамницях теж шалений рух. Продавці падають з ніг, бо треба лазити по драбинах за товаром, спускатися зі свічкою до пивниці, а купці радіють, бо цей рух жене до їхніх кишень гроші. Елегантні дами в шовкових туалетах, що задають у місті шику, поспішають до церкви. Газети напишуть, що до служби прийшла та чи інша пані – і вже готова реклама їхньої побожності. Так виглядають ці останні передсвяткові дні…”
Була в старому Станиславові й великодня сенсація. “Кур’єр Станиславівський” від 20 березня 1910 р. повідомив, що цукерня Кровіцького виставила у вітрині величезну “супербабу”. Ні, за склом не сиділа жінка-богатир, мова йшла лише про вид святкової випічки. “Бабою” тоді називали також великий кекс із отвором посередині, прикрашений глазур’ю. Як бачимо з повідомлення, “супербаба” була створена в рекламних цілях, щоб покупці не забували, що незабаром Великдень і саме час замовляти святкову випічку. Адже цукерня Кровіцького здатна задовольнити смаки найвимогливішого покупця не гірше від найкращих закордонних виробників. Гігантський кекс успішно виконував свою місію, збираючи перед вітриною юрби цікавих, перш за все господинь. З цукернею Кровіцького в нашому місті пов’язані три адреси. 12 червня 1900 р. вона відкрилась у кам’яниці Міщанського банку (вул. Незалежності, 15), а в квітні 1913 р. переїхала до кам’яниці Хованців (вул. Незалежності, 4). В 1926 р. Владислав Кровіцький відкрив фабрику кондитерських виробів, шоколаду і печива за сучасною адресою вул. Незалежності, 8. Спадкоємцем фабрики згодом стало підприємство “Ласощі”.
Цукерня Кровіцького
В тодішній пресі нерідко розповідали про великодні ритуали й символи. Наприклад, уже згадана “баба” на великодньому столі символізувала людську спільноту, адже своєю формою трохи нагадувала замок чи мури міста. Писанки зародилися в дуже давні часи як символ життя і весни – ще у древніх германців було свято богині весни Остари, якій у жертву символічно приносили яйця. На початку ХХ ст. писанки, як зазначає газета, “модернізувалися” – кондитери виготовляли їх з шоколаду, майстри посуду – з порцеляни. В продажу були навіть шкатулки для прикрас у вигляді писанок. Чоловіки зазвичай дарували їх своїм нареченим, звісно, поклавши туди якусь прикрасу. Популярним подарунком коханим жінкам були також квіткові композиції у вигляді писанок. Особливим шиком було придбати яйце якогось рідкісного птаха, наприклад страуса, і зробити з нього писанку. Така писанка вважалася дуже оригінальним великоднім подарунком.
Найвідповідальнішим ритуалом було випікання паски. Українські господині Станиславова випікали паски окремо для кожного члена сім’ї. Перш ніж покласти паску, отвір печі хрестили і промовляли “В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Паска в гору, а піч у долину”. Під час того як пеклася паска, ніхто в домі не сідав, бо існував забобон, що паска тоді опаде. До церкви паски ніс голова сім’ї, а господиня несла плесканки сиру, масло, шинку і писанки. В селах господар тричі обносив свячену паску навколо свого обійстя, а потім, розділивши її на рівні частини, пригощав усіх членів родини.
Не всі мешканці міста у передсвяткові дні думали про очищення душі й помислів чи хоча б про святкові покупки. Про це свідчать повідомлення про великодні крадіжки. Так, у 1909 р. преса повідомила, що така собі Анеля Вовчук, служниця, несла в руках корзину з продуктами до великоднього столу. Зайшовши до магазину Лєвака у кам’яниці Хованців, вона залишила важку корзину на порозі. Через хвилину вийшла – а корзини як не було. Всі пошуки крадія не дали жодного результату. Сучасні злодії теж не сплять, тож будьте пильними й не залишайте свої великодні покупки без нагляду.
Веселих свят!
Олена БУЧИК
