"Центром флірту" старого Станиславова була лінія А-Б (нині початок вул. Незалежності). Ось як описувала її преса в 1905 р.
Станиславів, лінія А-Б.
"Ввечері лінія А-Б набирає зовсім іншого вигляду. Сюди виходять усі вершки прекрасної статі, аби влаштувати кілька атак на чоловіків, що спостерігають за ними. Їхні усміхнені рожеві губки, сповнені здоров’ям і бажанням поцілунків, утворюють надзвичайно красиву мозаїку, на якій з приємністю спочиває погляд пересічного сноба. Вони обмінюються поглядами й усмішками, нахиляють голівки, – і час від часу таємна записка переходить із рук в руки. Якби хтось підслухав дам, які прогулюються й фліртують, то міг би зібрати багатий матеріал, із якого довідався би про почуття, що нуртують у них всередині. Тем для розмови тут ніколи не бракує: магазинні виставки, салонні плітки, сердечні таємниці, обмови, зізнання – все це впродовж вечора буде обговорене й розібране на найдрібніші деталі. Часто тут утворюється не одна пара, яка невдовзі поєднується узами до смерті".
Крім того, в Станиславові початку ХХ ст. великою популярністю користувалися так звані "венти" – благодійні ярмарки з певною розважальною програмою. Місцева молодь використовувала ці заходи як чудові приводи для флірту.
"Кур’єр станиславівський" від 22 листопада 1903 р. повідомив про благодійний ярмарок, організований місцевим жіночим товариством, що опікувалося дітьми-сиротами. Як бачимо, розважальна програма включала в себе "любовну пошту", завдяки якій не один юнак уперше в житті прочитав скероване до нього слово "люблю", конфетті, яким присутні обсипали одне одного, а також школу флірту, що мала велику моральну цінність навіть для трохи підстаркуватих пань, адже давала їм приводи для пліткування щонайменше на два місяці.
Обов’язком кожної дівчини з хорошої сім’ї було регулярне відвідування церкви. Проте панянки ходили до храму не лише з побожності. Ось як описувала місцева преса недільний похід до церкви в Станиславові: "Близько дев’ятої години ранку рух на вулицях посилюється, побожні поспішають на ранкову службу. Між дванадцятою й першою годиною, після закінчення служби, чарівні прихожанки юрбою виходять з храму під зацікавленими поглядами сильної статі. Флірт біля церкви після служби – дуже давня традиція, про яку часто згадують у жартівливих віршах чи моралізаторських промовах…"
Переломним моментом у житті кожної панни було досягнення вісімнадцятирічного віку, адже саме тоді вона офіційно долучалася до світського життя. Дівчина ходила разом з батьками в гості й брала участь у балах. З того часу, замість дитячих забавок, її "іграшками" ставали декольтована сукня, віяло й бальний карнет. Так називали маленький блокнотик, куди панни записували імена партнерів для наступних танців. Чим більше імен було записано в бальному блокнотику, тим популярнішою вважалася дівчина. Порадники хороших манер ХІХ ст. радили чоловікам під час танцю не витріщатися на декольте панянки, не стискати надто сильно її руку й танцювати з однією партнеркою не більше трьох танців за вечір. Більше танців міг дозволити собі тільки офіційний наречений.
Бал. Малюнок, кінець ХІХ ст.
Аж до 20-х років ХХ ст. обов’язковим елементом жіночого костюма був корсет, який дуже сковував рухи, не давав нахилитися. Тому допомогти дамі підняти хусточку чи віяло, яке випало в неї з рук, вважалося обов’язком вихованого чоловіка. Деякі винахідливі панянки навмисне щось впускали, аби об'єкт їхньої симпатії підняв цю річ і з ним можна було зав’язати розмову.
Флірт. Поштівка, поч. ХХ ст.
Якщо ж чоловік уперто не помічав знаків уваги закоханої дами, залишалось одне – зомліти. "Корсетні зомління” були звичною справою в бальних залах, бо корсет сильно здавлював тіло. Проте деякі дами філігранно симулювали втрату свідомості. Не підхопити зомлілу даму – ганьба для вихованого чоловіка, тож привід для ближчого знайомства знаходився сам собою.
В ХІХ ст. в галицької молоді великою популярністю користувалися "любовні карамельки". Вони продавалися в маленьких круглих пуделках з різними романтичними написами. Наприклад, такими: "Як ці цукерки солодко розпливаються в устах, так мліє моє серце, коли я тебе бачу", "Тобі, мій милий ангеле, не можу подарувати свого серця, тому дарую карамельку". Щоб проявити симпатію до хлопця чи дівчини, достатньо було подарувати пуделко таких солодощів. Мабуть, від такого милого подарунка не відмовилися б і сучасні закохані.
Олена БУЧИК
