Передсвятковий Станиславів був сповнений веселої метушні, як і сучасний Івано-Франківськ.
Останню неділю перед зимовими святами називали “золотою”. В цей день усі магазини працювали і мали дуже добру виручку. Серед розмаїття крамниць були такі, де мешканці міста особливо любили купувати подарунки, – наприклад, вишуканий бутик чоловічого одягу “A la Ville de Londres” (з французької: як у місті Лондоні). Тут пропонували французьке взуття з лайкової шкіри, “патентовані” сорочки, справжні англійські краватки і товари віденських фірм, які поставляли свою продукцію навіть до цісарського двору.
Певний час магазин винаймав приміщення у місцевій дирекції залізниць (нині головний корпус медуніверситету). Напередодні нового 1913 року власник магазину Юзеф Гальперн переселив його до просторішого приміщення у кам’яниці Іпотечного банку, де раніше знаходилась елітна кав’ярня “Уніон” (нині вул. Незалежності, 19). Як повідомляє оголошення, нове приміщення було обладнане з найкращим комфортом. Власник також нагадував, що його магазин мав двадцять років бездоганної репутації завдяки якісному товару і помірним цінам.
Місцева преса описувала типовий маршрут передсвяткових закупів, і до нього входив також магазин “A la Ville de Londres”.
“Пополудні розпочалася наша мандрівка містом. Я запропонував “для розігріву” цукерню Новорольського і Кровіцького. Гарячий чай, келишок коньяку і розкішні тістечка значно покращили мій настрій. Ідемо вулицею Сапєжинською. Який жахливий тлум! Моя мати побачила вивіску бакалійної крамниці Теофіла Квятковського – заходимо й, закупивши мало не пів магазину, ідемо далі. Несміливо пропоную: тут недалеко дроґерія Бібринґа, там виберемо чудові парфуми для сестри. А для коханого зятя можна щось купити в “A la Ville de Londres” – найновіша мода, от-кутюр! Мати погоджується – і справа вирішена. Задоволений тим, що закупи добігають кінця, пропоную легку й поживну вечерю в ресторані Гаубенштока. Хотів гукнути фіакр, але мати не погодилась. По дорозі заходимо ще до магазину господарчих товарів Юліана Поляка, до пропінації (магазин спиртних напоїв, – авт.) за горілкою і ще до кількох крамниць. Аж тут мати нагадує собі, що планувала завітати до книгарні Гасклера. Падаю від утоми, а по моєму обличчю спливає рясний піт, незважаючи на десятиградусний мороз…”
Не всі жителі сіл мали можливість приїхати на закупи до міста, тому на мешканців Станиславова сипалися листи від родичів і друзів з проханнями “придбати кілька тортів у цукерні, рукавички в “A la Ville de Londres”, кілька пляшок угорського вина у Квятковського і вислати все те поштою”. Через усі ці безкінечні пересилки місцева пошта в грудні 1912 р. була змушена надрукувати звернення, в якому просила відправляти масло, свіже м’ясо, дичину та інші харчові продукти в дерев’яних скриньках, щоб вони не виділяли жир і вологу й не псували інші посилки. Нагадаємо, поліетиленові пакети ввійшли у масовий вжиток в 50-х роках минулого століття, а тонкі пакети типу “майка” – у 80-х роках.
Різдвяна листівка, 1905 р.
А як же ялинка і святкові прикраси? За ними потрібно було йти на Тринітарську площу, де зазвичай організовували ялинковий базар. Тут же продавали й різні супутні товари, необхідні для свят. Центральної міської ялинки тоді ще не встановлювали, зате на ратушній вежі сидів трубач пожежної служби і вигравав на трубі колядки.
Ну і, звісно, жодне свято не обійдеться без добрих побажань. В грудні 1900 р. газета “Кур’єр Станиславівський” підготувала список жартівливих побажань для жителів міста. “Виборцям нашим бажаємо отримати в подарунок механічну ляльку, щоб вона виголошувала найгарніші кандидатські промови. Міській раді даруємо наше благословення. Молодим дружинам старих чоловіків – нічну лампу і пачку цукерок. Молодим чоловікам старих дружин висловлюємо наше щире співчуття. Колійовим урядникам – залізничні квитки за пів ціни. Ратушному годиннику – цифру ІІ, якої йому вже пів року бракує. Панянкам нашим – цілий рій кавалерів. Усім разом – веселих свят!”
І ось надходив святковий вечір, зачинялися крамниці, стихала суєта. В багатьох вікнах світилися ялинкові вогники, від чого місто виглядало неначе у святковій ілюмінації. Вся родина збиралася за святковим столом, навіть затяті старі кавалери просилися до когось у гості. І ніхто вже не жалкував за витраченими коштами, не скаржився на клопоти. Всі раділи святу – як радіють і в наші дні, незважаючи на всі негаразди.
Олена Бучик
