fbpx

Станиславівські оголошення: як мешканцям міста надокучали торгові агенти

Наша історія 16:43, 02.11, 2016

Сучасним іванофранківцям нерідко докучають так звані дистриб'ютори, що пропонують свій товар перехожим чи відвідують офіси. Мешканці старого Станиславова також потерпали від різноманітних торгових агентів, які часом вдавалися до вкрай непорядних методів.

На початку ХХ ст. торгових агентів нерідко називали "райзендерами" (від нім. Reisender – подорожній, мандрівник). Їм справді доводилось багато мандрувати, але мобільність була не єдиною вимогою до таких працівників. Вони повинні були досконало знати всі мови, які використовувались у державі, мати добре підвішений язик і широке коло знайомств.

Заробляли такі агенти непогано – від 100 до 250 корон у місяць, принаймні стільки їм обіцяли фірми, які запрошували їх на роботу.

оголошення торговий агентВ Станиславові можна було влаштуватися торговим агентом австрійських, угорських, німецьких, чеських фірм. Їхні оголошення інколи починалися зі слів "Багатим стати легко". Як бачимо з оголошення в "Кур’єрі Станиславівському" від 7 листопада 1909 р., саме так привертала до себе увагу одна з угорських компаній, яка шукала агентів для продажу "єдиного у світі товару". Кандидати повинні були мати "хороші і широкі контакти".

Торгові агенти активно діяли не лише в Станиславові, а й по всій Австро-Угорській імперії. Так, у 1909 р. вони активно пропонували зібрання книжок – енциклопедії, твори класиків німецькою мовою, описи життя тварин тощо. Томи в золочених обкладинках коштували недешево, тож багато хто купував їх на виплат. Але під розкішним оформленням не завжди ховалися пізнавальні видання. Деякі агенти під виглядом корисної літератури продавали… збірки порнографічних фотографій. Так чи інакше, але борг за покупку літератури належало віддавати незалежно від її змісту. Деякі покупці, не заплативши кілька внесків, наражалися на судовий процес, у багатьох книжкові фірми за борги навіть забирали майно.

Дуже часто траплялися випадки, коли потенційному клієнту підсовували для підпису папірець – начебто прохання надіслати цінник, а насправді бланк замовлення на той чи інший товар. Дехто, збитий з пантелику говірким агентом, підписував папірець, не читаючи. Один господар таким чином підписав замовлення на сільськогосподарські машини в такій кількості, яка зовсім не була йому потрібна. І мусив оплатити, бо на документі був його підпис, тому жоден суд не міг нічого вдіяти. Деякі торговці просто надсилали свій товар поштою, хоч його ніхто не замовляв. За тодішнім законодавством, адресат був зобов’язаний оплатити таку посилку, інакше товар продавали з аукціону за його рахунок. Інколи ці витрати були досить значними, тож мимовільному покупцю не залишалося нічого іншого, як заплатити за товар. В 1901 р. торгові агенти таким чином тероризували станиславівських кравців – добували їхні адреси й надсилали їм поштою швейні машинки.

Врешті-решт у влади ввірвався терпець, і австрійське Міністерство торгівлі в 1902 р. видало постанову, яка суттєво обмежувала діяльність торгових агентів. Перш за все вона забороняла їм пропонувати товари кінцевим споживачам, за винятком лише кількох найменувань виробів. Торгові агенти могли відвідувати тільки гуртових покупців – промисловців, власників крамниць. Кожен торговий агент повинен був мати з собою документи, що підтверджували його повноваження і справжність товару. Проте далеко не всі дотримувалися встановлених правил.

ратуша СтаниславівЯк би там не було, а продажі – це дуже нервова робота, так що у деяких агентів нерви не витримували.

В травні 1907 р. двадцятирічний торговий агент Макс Вайнґартен вчинив справжній рейвах у міській ратуші, заступившись за свого одновірця Ізидора Ґрюнберґа, якого звинувачували в належності до шовіністичного єврейського руху. Вайнґартен підбіг до поліцейського капрала і почав волати, що виб’є йому зуби, якщо той не звільнить арештованого.

Дебошира забрали до інспекції поліції, що знаходилась у міській ратуші, де він знову кинувся на капрала. Вайнґартен кілька разів сильно вдарив його в обличчя, а потім підбіг до вікна інспекційної канцелярії і вибив у ньому шибки. Просунувшись в отвір, почав гукати до людей на площі Ринок, що поліцейські його мордують, хоч ніхто його не чіпав.

В результаті Ґрюнберґа було звільнено, а Вайнґартен потрапив на два тижні до тюрми, отримавши перепочинок від своєї нелегкої праці.

Олена Бучик

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: