В червні 1903 р. газета “Кур’єр станиславівський” описувала, як у тодішньому місті продавали морозиво. “Зараз, літньої пори, майже на кожній вулиці можна зустріти продавців, які у цеберках носять холодні ласощі й кричать: “Морозиво!”. Коло такого продавця збираються діти й за один цент отримують кілька ложечок морозива, і то просто до рота. Продавці користуються бляшаними ложечками, які майже ніколи не миють і не витирають після того, як нагодували свого маленького клієнта. Якщо врахуємо, що хвороби ротової порожнини у дітей зовсім не є рідкістю, то мусимо визнати, що такий продаж значно підвищує ризик поширення інфекцій. Крім того, морозиво, що продається на вулиці, часто виготовляється в невідповідних приміщеннях і зафарбовується штучними барвниками, а отже, може спричиняти хвороби шлунку. Належить додати, що й самі продавці переважно не відрізняються особливою охайністю”.
Читайте також: Станиславівські оголошення: як пиячили в старому місті
Нерідко продавці морозива ходили зі своїм товаром по хатах. Вони заходили у двори з криком “Морозиво!”, і тоді “неначе за помахом чарівної палички оживали ґанки і балкони, збігалися діти і служниці й розхапували порції морозива по п’ять центів кожна – порічкового, ванільного, лимонного чи вершкового”. Однак у 1910 р. преса наголошувала, що навіть споживання правильно приготованого морозива у спеку може призвести до різних хвороб – починаючи від негараздів зі шлунком і закінчуючи запаленням легень. “Потрібно споживати його дуже обережно, а найкраще – уникати”, – радила газета “Кур’єр станиславівський”.
Дівчинка з морозивом. Фото, поч. ХХ ст.
На відміну від “вуличного” морозива, цілком безпечними були холодні десерти в цукернях та кав’ярнях міста, нерідко подавали морозиво й на балах і вечірках. В таких випадках господарі свята не купували морозиво, а виготовляли його самі, намагаючись вразити гостей вишуканим рецептом. Особливо смачними були холодні ласощі в знаменитому закладі Новорольського і Кровіцького, який вважався найкращою цукернею міста.
Як бачимо з реклами в газеті “Кур’єр станиславівський” від 26 червня 1910 року, морозиво пропонували й у ресторані при міському казино (тепер вул. Незалежності, 12).
Реклама ресторану при міському казино.
Власник закладу, Фелікс Білік, який раніше працював у Львові, запрошував мешканців міста відпочити у садку, відкритому біля ресторану. Ввійти до садка можна було з боку вул. Сапєжинської і Святого Йозефа (тепер вул. Незалежності і Шашкевича). В неділю і у святкові дні гості насолоджувалися грою оркестру і показами фільмів від кінотеатру “Уранія” просто неба. Ціни в ресторані були цілком помірними – обід вартував від 70 галерів, вечеря – від 54.
Будівля міського казино
Фірмовим літнім десертом у станиславівських кав’ярнях була холодна кава. Робили її так: до приготованої кави додавали цукор, трошки какао, молоко, збиті вершки, ложечку фруктового сиропу і коньяку чи лікеру. Потім напій ретельно розмішували, сильно охолоджували і вкидали кілька шматків льоду. Зверху додавали кульку ванільного морозива.
В міжвоєнний період найсмачніше морозиво на молоці і жовтках продавали у знаменитій цукерні Володимира Скрута (тепер вул. Мазепи, 4). За ним доводилося ставати у чергу, і згодом власник був змушений розширити одну з вітрин, аби звідти торгувати морозивом і содовою водою.
Але як же наші предки готували й зберігали морозиво тоді, коли ні холодильників, ні морозильних камер ще не було? Власники ресторанів і просто дбайливі господарі будували льодовню, де зберігали й заморожували продукти. Ось як радив будувати льодовню порадник для господарів від 1843 р. “Копати льодовню потрібно щонайменше на 18 стоп (1 стопа – близько 300 мм. – авт.) углибину в формі конусу. Краї треба укріпити так, як у криниці. Діаметр льодовні має складати близько 12 стоп. На дно покладіть залізну сітку, на якій буде лежати лід, а вода, яка утвориться при таненні льоду, стікатиме через неї в землю. На лід треба насипати солі – що більше, то краще. Найкраще будувати льодовню в піщаному ґрунті, а не в глинистому, бо глина утримує вологу. Льодовня накривається кришкою, зверху обшитою деревом для кращого утримування холоду. До льодовні повинен вести маленький прохід, обкладений каменем і зачинений дверцятами. Коло льодовні можна також облаштувати комору для зберігання продуктів. Що стосується самого льоду, його потрібно заготовляти в січні, в пору найсильніших морозів. Його звозять до льодовні шматками, а потім заливають водою, щоб він перетворився в єдину льодяну брилу”. Як зазначалось у пораднику, лід у правильно збудованій льодовні успішно зберігався ціле літо.
Олена БУЧИК
Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!
