Урочистості зазвичай починалися 19 січня о 9.30 ранку зі святкової служби у греко-католицькому храмі. Після церковної служби громада виходила на площу Франца-Йозефа (нині Майдан Шептицького), де відбувалося освячення води.
З повідомлення в “Кур’єрі станиславівському” від 27 січня 1901 р. дізнаємося, що святкову службу того року правив священник Василь Фацієвич, який користувався загальною симпатією мешканців міста, і не лише українців. У 1909 р. священник покинув Станиславів і переселився до Відня – начебто через непорозуміння, які в нього виникли з єпископом Хомишиним.
Особливої яскравості святкуванню додавала урочиста хода, в якій обов’язково брала участь найвища влада міста. Йорданську процесію в 1901 р. очолювали станиславівський староста Юліуш Прокопчиць, заступник бургомістра Кароль Фідлер і повітовий маршалок Станіслав Брикчинський. В церемонії взяв участь також міський асесор (вищий міський чиновник), директор станиславівського шпиталю українець Єжи Конкольняк, який був дуже відомою людиною в місті. В 1892–1894 рр. роках він обіймав посаду заступника бургомістра, і йому вдалося побороти епідемію холери, що тоді панувала в Станиславові. В 1902 р. Конкольняк помер від тифу, яким заразився від пацієнтів.
До процесії долучилися також рота 58-го полку піхоти і військовий оркестр 95-го полку. Військові надавали святу додаткового шику, здійснюючи урочисті залпи з карабінів. Не дивно, що таке яскраве дійство приваблювало великі юрби людей, причому не лише греко-католиків.
Особливо пам’ятним було свято Водохреща в 1900 р., адже тоді святкову службу правив Андрій Шептицький, а ввечері у палаці єпископа (нині вул. Шевченка, 16) відбувся великий святковий обід, на якому були присутні 64 поважних гостя.
Єпископський палац. Поштівка з колекції З. Жеребецького
Траплялися й непорозуміння, які затьмарювали святкування. Так, у 1908 р. незадовго до свята Водохреща місто облетіла чутка про зникнення греко-католицького єпископа Григорія Хомишина. Про це повідомляли львівські україномовні газети. Висувалися різноманітні гіпотези відсутності єпископа й зазначалося, що він, очевидно, не зможе взяти участі в урочистостях. Чутки, як завжди, виявилися перебільшеними, адже єпископ лише терміново виїхав з міста у справах і благополучно встиг повернутися до своїх прихожан на йорданські святкування.
Цікаво, що холодні купелі в ті часи не входили до обов’язкових йорданських церемоній. Навпаки, станиславівська преса попереджала, що зимова купіль може стати причиною апоплексичного удару і небезпечна для серця.
Не менш цікавим було свято Водохреща в селах під Станиславовом. Кульмінаційним моментом свята було безпосереднє освячення води, коли священник занурював хрест у воду. За давньою традицією ця церемонія проходила 19 січня просто неба, на берегах річок, струмків, озер.
Водохреще. Поштівка, поч. ХХ ст.
Напередодні свята на льоду спеціально вирубували великий хрест, потім пробивали ополонки, а з льоду й снігу робили одне або кілька скульптурних зображень хреста, які нерідко обливали буряковим квасом, від чого ті набували червоного кольору. Навколо хрестів подекуди ставили ялинки чи інші вічнозелені дерева. У багатьох селах облаштування місця “Йордану” вважалось почесним обов’язком парубочої громади.
Освячену воду люди намагалися чимшвидше набрати в посуд і рознести по домівках. Вірили, що в того, хто зробить це першим, краще буде розмножуватися худоба і розвиватися все господарство.
Йорданській воді приписували чудодійні лікувальні властивості, її давали тим, хто постраждав від вроків, хворим людям і тваринам. Лікувальними та захисними властивостями наділялася не лише сама вода, а й усі предмети, які мали стосунок до йорданського ритуалу.
Олена БУЧИК
