Франківський письменник Тарас Прохасько запропонував франківцям незвичний формат зустрічі, яку організатори означили як лекцію. Дискусія з франківцями проходила як вільна бесіда та питання й відповіді. Тож про "місце сили" йшлося весь час і не йшлося конкретно – кожен був вільний означити сам для себе, що він шукає в цій дефініції, і спробувати це знайти.
"Ми отримали це місто у спадок. У 1944 році в Станіславові залишилося якихось кількасот людей зі ста тисяч, що жили тут до війни, і навряд чи вони дожили до теперішнього часу. У місті стався величезний демографічний злам, і це характерно для багатьох міст Східної Європи. Але Франківськ, на відміну від інших міст цієї прифронтової смуги, нових людей прийняв.
Це були люди з травматичним досвідом, вони приходили і розуміли, що ні вони, ні їхні предки навіть цього всього, що є в місті, не робили. Це подібно на порпання в шафі з чужим одягом, коли ти заходиш в чиюсь хату, господарів уже нема, і ти знаходиш в ній речі на свій розмір.
Важливо, що більшість людей місто прийняло зі згодою і не перестає бути до них добрим.
Відтак більшість людей прийняли тих, хто був до них, і не перестають все, що було до них, пам'ятати – це дає додаткову спадковість, тривалість, так якби тебе хтось всиновив, і ти вдячний, що він тебе зробив, і ти знаєш, що ти його любиш. Немає заперечення, відторгнення, відкидання. В кожному разі немає агресивного танцю на кістках", – сказав проо силу міста Прохасько.
