Реклама
Реклама blago
Реклама
Реклама ЖК Скандинавія

"Тавро" чи мистецтво: у Франківську презентували проект, присвячений тату-культурі. ФОТО

Культура 16:43, 10.05, 2018

В "Асортиментній кімнаті" на базі "Promprylad. Renovation" презентували виставку та розпочали цикл подій "Тавро".

Куратор виставки Анна Потьомкіна розповідає, що "тавро", як і татуювання, переважно асоціюється з міткою, яка залишається на тілі на все життя.

"Тавро" – це також кліше чи стереотип, який супроводжує татуювання протягом всієї історії. Наразі суспільство відійшло від стереотипів, що татуювання мають лише моряки чи ув’язнені.

Реклама
Реклама Галдвір

1

"Яке саме тавро, досліджуємо ми тут. Це тавро "хіба?" та "невже?" – фраза "Хіба це є мистецтво?", яка дуже добре характеризує усю полеміку на рахунок того, куди віднести татуювання – у сферу мистецтва, ремесла чи креативної індустрії. І хоча татуювання ще наприкінці минулого століття увійшло у музейний простір в українському контексті, і не лише, це питання досі є актуальним", – зауважує Анна Потьомкіна.

Вона відзначила, що кількість людей, які мають татуювання, все зростає, як і зростає їх число на тілі.

У виставці взяли участь двоє митців – майстрів тату Влад Дзвідзінський та Анастасія Веселова. Їхні роботи мають надзвичайно контрастують в одній експозиції. На думку Потьомкіної, саме такі контрастні стилі художників підтверджують, що татуювання – це мистецтво.

Влад Дзвідзінський з Івано-Франківська займається татуюваннями дев’ять років. Протягом останніх кількох він почав вносити у поняття тату ширший сенс і "універсалізувати" його. Окрім малюнків на шкірі, він почав їх наносити на одяг, на полотна і на інші площини, які можуть асоціюватися з мистецтвом.

2

"Для мене татуювання – це інтерпретація свого внутрішнього "я", коли ти не соромишся, показуєш його назовні і не закриваєш від суспільства, – розповідає Влад. – Кожне татуювання несе в собі певну історію, яка має велике значення і не дає забути, хто ти є насправді".

Анастасія Веселова працює татуювальницею чотири роки. Вона вивчала дизайн інтер'єру у Харківському художньому училищі, а пізніше іконопис у Покровському чоловічому монастирі. Дівчина просуває власний стиль та зараз працює в Київській студії Black swallow tattoo. Як тату-майстриня регулярно відвідує Львів, Київ, Харків, Москву, Санкт-Петербург.

3

"Тіло – досить капризне полотно. Це не пряма поверхня, на якій можна дозволити собі все. Доводиться підлаштовуватися під незручну форму, – каже Анастасія. – Я ставлюся до тату, як до мистецтва".

Довідково:

За всю відому нам історію татуювання ніколи інтерес до нього не був таким сильним, як тепер. Протягом останніх ста років – через неминучі процеси глобалізації та появу Інтернету – татуювання дуже змінилось. Раніше воно було прив’язано до локального контексту та формувало свою художню мову в залежності від місцевої традиції. Нині ці межі все більш стираються, а елементи стилів все більш еклектично комбінуються або й синтезуються разом, створюючи нову універсальну мову татуювання. Татуювання – таке, яким ми знаємо його зараз – є "ідеальною дитиною" постмодерного мистецтва, яке іронічно стирає межі між красивим та некрасивим, прийнятним та неприйнятним, сенсовним та безглуздим.

Починаючи від 2000-х в тату-індустрію все частіше переходять представники інших сфер (наприклад, художники та дизайнери), для яких малюнок на тілі стає ще одним засобом вираження. Всі вони додають в цю художню мову татуювання нові поняття, розширюють її "лексикон" та штовхають тату-індустрію (або тату-мистецтво) на пошук нової естетики. Завдяки їм – а також завдяки тому самому Інтернету та глобалізації – татуювання отримало право на медійність та все більше виборює своє право на суб’єктність на межі між креативною індустрією та мистецтвом.

Може задаватися, що проблема статусу татуювання (ремесло чи мистецтво?) є новою та породженою сьогоденням, але це не зовсім відповідає дійсності. Наприклад, дослідження тату-критика Макса Лоддера свідчить про те, що ще в кінці XIX ст. лондонські газети широко дискутували щодо питання мистецької цінності татуювання. Інші дослідники також підтверджують тезу про те, що тату ніколи не було "для моряків і байкерів", але радше таким було сприйняття медіа, які й створили цей міф, – наприклад, транслюючи одні й ті ж слова як в статтях за 1908 рік в "Нью-Йорк Таймс", так і в статтях за 2003-й.

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Реклама
Реклама Levada
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: