fbpx

"Тавро" чи мистецтво: у Франківську презентували проект, присвячений тату-культурі. ФОТО

Культура 16:43, 10.05, 2018

В "Асортиментній кімнаті" на базі "Promprylad. Renovation" презентували виставку та розпочали цикл подій "Тавро".

Куратор виставки Анна Потьомкіна розповідає, що "тавро", як і татуювання, переважно асоціюється з міткою, яка залишається на тілі на все життя.

"Тавро" – це також кліше чи стереотип, який супроводжує татуювання протягом всієї історії. Наразі суспільство відійшло від стереотипів, що татуювання мають лише моряки чи ув’язнені.

1

"Яке саме тавро, досліджуємо ми тут. Це тавро "хіба?" та "невже?" – фраза "Хіба це є мистецтво?", яка дуже добре характеризує усю полеміку на рахунок того, куди віднести татуювання – у сферу мистецтва, ремесла чи креативної індустрії. І хоча татуювання ще наприкінці минулого століття увійшло у музейний простір в українському контексті, і не лише, це питання досі є актуальним", – зауважує Анна Потьомкіна.

Вона відзначила, що кількість людей, які мають татуювання, все зростає, як і зростає їх число на тілі.

У виставці взяли участь двоє митців – майстрів тату Влад Дзвідзінський та Анастасія Веселова. Їхні роботи мають надзвичайно контрастують в одній експозиції. На думку Потьомкіної, саме такі контрастні стилі художників підтверджують, що татуювання – це мистецтво.

Влад Дзвідзінський з Івано-Франківська займається татуюваннями дев’ять років. Протягом останніх кількох він почав вносити у поняття тату ширший сенс і "універсалізувати" його. Окрім малюнків на шкірі, він почав їх наносити на одяг, на полотна і на інші площини, які можуть асоціюватися з мистецтвом.

2

"Для мене татуювання – це інтерпретація свого внутрішнього "я", коли ти не соромишся, показуєш його назовні і не закриваєш від суспільства,  розповідає Влад. – Кожне татуювання несе в собі певну історію, яка має велике значення і не дає забути, хто ти є насправді".

Анастасія Веселова працює татуювальницею чотири роки. Вона вивчала дизайн інтер'єру у Харківському художньому училищі, а пізніше іконопис у Покровському чоловічому монастирі. Дівчина просуває власний стиль та зараз працює в Київській студії Black swallow tattoo. Як тату-майстриня регулярно відвідує Львів, Київ, Харків, Москву, Санкт-Петербург.

3

"Тіло – досить капризне полотно. Це не пряма поверхня, на якій можна дозволити собі все. Доводиться підлаштовуватися під незручну форму,  каже Анастасія. – Я ставлюся до тату, як до мистецтва".

Довідково:

За всю відому нам історію татуювання ніколи інтерес до нього не був таким сильним, як тепер. Протягом останніх ста років  через неминучі процеси глобалізації та появу Інтернету  татуювання дуже змінилось. Раніше воно було прив’язано до локального контексту та формувало свою художню мову в залежності від місцевої традиції. Нині ці межі все більш стираються, а елементи стилів все більш еклектично комбінуються або й синтезуються разом, створюючи нову універсальну мову татуювання. Татуювання  таке, яким ми знаємо його зараз  є "ідеальною дитиною" постмодерного мистецтва, яке іронічно стирає межі між красивим та некрасивим, прийнятним та неприйнятним, сенсовним та безглуздим.

Починаючи від 2000-х в тату-індустрію все частіше переходять представники інших сфер (наприклад, художники та дизайнери), для яких малюнок на тілі стає ще одним засобом вираження. Всі вони додають в цю художню мову татуювання нові поняття, розширюють її "лексикон" та штовхають тату-індустрію (або тату-мистецтво) на пошук нової естетики. Завдяки їм  а також завдяки тому самому Інтернету та глобалізації  татуювання отримало право на медійність та все більше виборює своє право на суб’єктність на межі між креативною індустрією та мистецтвом.

Може задаватися, що проблема статусу татуювання (ремесло чи мистецтво?) є новою та породженою сьогоденням, але це не зовсім відповідає дійсності. Наприклад, дослідження тату-критика Макса Лоддера свідчить про те, що ще в кінці XIX ст. лондонські газети широко дискутували щодо питання мистецької цінності татуювання. Інші дослідники також підтверджують тезу про те, що тату ніколи не було "для моряків і байкерів", але радше таким було сприйняття медіа, які й створили цей міф,  наприклад, транслюючи одні й ті ж слова як в статтях за 1908 рік в "Нью-Йорк Таймс", так і в статтях за 2003-й.

Підписуйтеся на КУРС у Telegram та Twitter – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: