За пропозицією видання, № 1 стала Вікторія Амеліна.
Ще недавно в рецензії на роман Вікторії Амеліної "Синдром листопаду" Олег Коцарев писав, що Амеліна не належить до відомих імен молодої української прози. Вперше вона "засвітилася" на минулорічній "Коронації слова", але з поезією. Та ось її дебютний роман одразу ввійшов до числа помітних прозових подій 2014 року, принаймні так про книжку говорять чимало колег-письменників, рецензенти, та й інтернет сповнений згадками про неї (запит "вікторія амеліна синдром листопаду" в Гуглі дає понад 10 тисяч результатів).
За якийсь рік Амеліна стала помітною і активною учасницею літпроцесу, а її роман вже удостоївся другого перевидання. То й не дивно, за словами літературного критика Світлани Ославської, "Синдром листопаду" написаний, по-перше, легко і з почуттям тієї міри, коли наповнюєшся вдячністю до авторки.
№ 2. Іван Байдак
Доволі унікальним явищем можна вважати творчість Івана Байдака. Молодий автор, який здобув собі численних прихильників у соцмережах, зумів їх конвертувати в читачів власних паперових книг. "Особисто Я особисто Тобі" та "Рольові ігри" довгий час входили в топи книгарень й нині користуються чималою популярністю.
Недарма видавництво "Крок" знову перевидало його книги під однією обкладинкою "Full Package: Особисто Я особисто Тобі. Рольові ігри. Нові оповідання".
На сайті видавництва зазначаєтсья, що Іван Байдак – письменник нової хвилі, не зіпсутої літературними угрупованнями, переконаннями та принципами. Більше того, він прозаїк, тобто лише прозаїк, тобто не поет, від котрого пішла муза і він вирішив "побавитись" прозою.
№ 3. Маргарита Сурженко
Ще одна топова авторка – луганчанка Маргарита Сурженко, яка вперше ввійшла в літературу з книжкою "АТО. Історії зі Сходу на Захід".
"Проза про війну – ще одна тенденція, (…) – пише Андрій Дрозда в "Українському тижні". (…) Із початком боїв авторка покинула рідний Луганськ. Вона описала свою подорож через усю країну в невеликій прозовій історії, яка кілька місяців трималася в топ-20 Книгарні "Є".
Герої цієї книги, вже маючи певні здобутки в житті, опинились на новому старті, тримаючи в руках лише невеликі рюкзаки. Молоді люди залишили місто, яке було для них уособленням упевненості та стабільності. Позаду – робота, налагоджене життя, власне житло й така обожнювана зона комфорту. Попереду – невідомість і Україна, якої вони ніколи по-справжньому не знали. Із собою вдалося взяти небагато: свої мрії, страхи, стереотипи, комплекси, віру й надію. Саме це й стало їхньою цеглою для фундаменту нового життя, їхньою зброєю для боротьби із випробуваннями. А ще − спорідненість із рідною землею, зі своїм народом, всю велич і благородство якого вони тільки почали пізнавати".
№ 4. Мирослав Лаюк
Мирослав Лаюк з’явився несподівано природно. Одразу здивував різними спектрами творчості – вірші, п’єси, проза… Він дворазовий лауреат "Коронації слова" як драматург. Лауреат україно-німецької премії ім. О. Гончара, а також премії видавництва "Смолоскип", де вийшла його перша книжка "Осоте!", за яку автор отримав премію порталу "ЛітАкцент".
"Попри те, що у віршах Мирослава відчувається відточена філігранна техніка, тут присутні ще й різні голоси, – говорить письменник, літературознавець Дмитро Стус. – Лаюк – один з унікальних людей, поетів, який мислить збірками. Це дуже цільна книжка, у якій нічого не варто пропускати, бо інакше загубляться сенси наступних віршів".
Цього року вийшла друга книжка поета "Метрофобія", яка знову ж стала помітною подією в літературному процесі.
№ 5. Іван Семесюк
Іван Семесюк давно відомий як художник. Але тут раптом він почав писати. 19 лютого 2015 року видав свою першу книжку віршів і оповідань "Щоденник україножера".
"Книга створена для всіх, хто цікавиться етнопсихологією, українською історією, ультракультурою та вітчизняним фольклором. Збірка кепкувань, переосмислень, здогадок та пророцтв. Основна мета цієї колекції псевдолітературних злочинів – образити якомога більшу кількість читачів та спаплюжити їхні почуття цікавим авторським досвідом! Десакралізація або смерть!" – так заявляється в анотації до книги.
Наступна ж означена гаслом: "Еволюція або смерть!". Ну й основна назва – "Пригоди павіана Томаса".
Семесюк про свою другу книжку пише так: "Поїзд їде на Київ, а головний персонаж – люта мавпа з кульком – засинає в тамбурі плацкартного вагона. Цієї самої миті в тамбур влучає небесна блискавка, і персонаж прокидається посеред лісової галявини на планеті Бабуїн у системі Агро Центавра. Там після співбесіди його луплять по голові старовинним фоліантом у шкіряній палітурці, він вирубається й оклигує вже в нетрях цієї книжки, із якої має вибратися. Книжка насичена ідіотськими історіями про дегенератів, селюків і духовних учителів, а персонаж, аби видертися на волю, має взяти участь у кожній із цих історій. Історії подано у вигляді лекцій, написаних у жанрі агромістичного реалізму".
