Нова книжка публіциста, письменника, перекладача, блогера Андрія Бондара – збірка малої прози "І тим, що в гробах…" – вийшла у "Видавництві Старого Лева". Цю книжку, за словами самого Андрія, можна назвати "розтягнутою в часі спробою внутрішньої біографії", а її тексти "позначеними "єрессю есеїзму"".
У читачів не часто є змога порадіти виходу книжки Андрія Бондаря, пише "Буквоїд". Тож поява "І тим, що в гробах…" це – чудова нагода почитати, подумати, посперечатися. Адже у цій збірці є і неймовірне чуття мови і стилю, за яке, серед іншого, любиш переклади у виконанні Андрія, і влучність, метафоричність, подвійне дно і неочікувані повороти, за які цінуєш його блоги. Ця книжка – по суті, концентрація думок, написаних і обдуманих у різний час, складених у цілісну історію, яку можна проживати/прочитати як цілісно, так і по частинах.
"Тексти до книжки "І тим, що в гробах" писалися впродовж 13 років – між 2003 і 2016 роками, – розповідає Андрій Бондар. – Їх можна назвати розтягнутою в часі спробою внутрішньої біографії, адже всі тексти якоюсь мірою стосуються безпосередніх авторських рефлексій і переживань".
"Цю книжку варто почитати як негучну і ненав’язливу проповідь, – пише укладачка Ганна Улюра. – Проповіді насправді дуже рідко дають прямі відповіді. Добрі проповіді не дають взагалі, тільки ставлять запитання. Ця проповідь – добра. Такий собі по-хорошому гемінґвей-стайл. Легка одинока оцінність в кінці. І то обов’язково у фіналі, щоб не порушити легку таку ж елегійність попередньої розповіді. Легкий намул притчі. Все тут – тривіальні картинки, дрібні спогади, необов’язкові спостереження; ця дріб’язковість, певна річ, хибна, але замилуватися нею можна, що вже там. Кожен твір збірки – подія: стається щось, що відразу і не зафіксуєш, але люди відтак міняються. Справжніх історій треба шукати десь поруч".
