Нещодавно Вікторія Ядощук переїхала з провінції Хітай в Стамбул і насолоджується улюбленою роботою і фруктами цілий рік, пише КУРС із посиланнм на "Обозреватель".
Ще під час навчання дівчина була волонтером у Румунії від студентської організації AIESEC. Протягом останнього року навчання вона почала активно співпрацювати із цією організацією і вибирала варіанти професійного стажування. Дівчина отримала диплом за спеціальністю "Документознавство та інформаційна діяльність". Маючи високий рівень англійської, вирішила викладати мову. У європейських країнах без досвіду роботу було знайти важко, тому розглядала переїзд до Туреччини, Китаю, Єгипту, Індії чи В’єтнаму. Для того, щоб прийняти рішення, враховувала всі фактори: зарплату, виготовлення документів, робочі умови, проживання. Вибір впав на Туреччину, а саме провінцію Хатай.
"Відразу після захисту диплому я поїхала. Перші дні були жахливі: представники приймаючої сторони не забрали мене з аеропорту, загублений багаж, висока вологість повітря, мовний бар’єр… На третій день після прибуття я почала працювати, і це був найбільший "челендж" у житті. Перший місяць я провела на роботі практично без вихідних, це, напевно, і допомогло акліматизації", – ділиться Вікторія.
Дівчину шокувала відсутність робочої етики. Замість прописаних у контракті 40 робочих годин на тиждень та мінімум одного вихідного, доводилося працювати більше і без вихідних майже весь перший місяць.
Одразу їй сподобалась місцева їжа.
"У Туреччині реально здорово-нездоровий культ їжі. Сніданок – це щось святе, можна порівняти із родинним святом, – каже емігрантка. – Після України ресторани у Туреччині мене приємно здивували. Національний смаколик "кебаб" коштує 20 лір (1 ліра = 7.30 грн). Перший раз у ресторані мені принесли додатково гарніри, салат, різні види хліба, чай, і тут я почала майже кричати до офіціанта: "Я цього не замовляла!", на що мені відповіли: "Все включено".
"Самі турчанки ніколи не працюють із чужими дітьми. Причина перша: багато чоловіків насправді не хоче бачити своїх дружин на роботі, тим більше доглядаючих чужих дітей, коли є свої. Няня зазвичай отримує 600-800$, самі турчанки не погодяться на таку зарплату. І найголовніше, що люди, які наймають нянь, є заможними і дбають про освіту дітей. Вони вважають, що турчанка-няня нічого не може навчити, а няні із Казахстану, України, Філіппін вчать іншої культури та мови", – пояснює дівчина.
"Дві проблеми українця на Балі: де купити сметану та гречку? Так от, жарт актуальний також для Туреччини, – розповідає Віка. – Насправді тут харчовий рай, на ринку чи супермаркеті можна знайти все протягом цілого року. Якраз окрім гречки, яка тут є, але дуже дорога, та сметани. Тут є різні йогурти, її замінники".
"Туреччина – країна дружелюбних людей. Завжди всіх запрошують в гості, допомагають всім, де треба і не треба, тоннами п’ють чай і каву, обожнюють родинні пікніки, де готують кебаби і інші смаколики.Загалом турки дуже толерантні до інших націй та релігій, але не до людей із нетрадиційною орієнтацією. Ще вони на першому знайомстві розпитують про вашу родину, стосунки, зарплату. Думаю, турчанки – це найбільші пліткарки в світі!" – резюмує дівчина.
Більше про житло, транспорт, зарплати і ціни в Туреччині можна почитати у статті на сайті "Обозреватель".
