Сайт Огого опублікував історії трьох студентів-іноземців, які за лічені тижні вивчили українську.
Ясір Алмхана, студент-третьокурсник Івано-Франківського національного технічного університету нафти і газу, опановує технічну спеціальність.
Приїхавши до Франківська з Іраку, хлопець не знав української взагалі, тільки англійську. Але вже менш ніж за рік, Ясір почав спілкуватися нашою мовою. Опановувати українську хлопець починав в університеті з алфавіту. Викладачка пояснювала значення українських слів англійською, показувала фото, давала домашні завдання.
Також у Франківську в іракця був друг, який допомагав щось купляти, ходити у магазини.
Одного разу Ясір, ще не знаючи української, пішов купити воду. Друг сказав, що продавчині треба сказати: “Вода”. Доки хлопець дійшов від хати до магазину, забув слово.
Хотів пояснити продавчині, що потрібно, але вона не розуміла. Ясірові довелося телефонувати другові, аби той телефоном сказав, що потрібна вода.
Пізніше хлопець почав сам говорити. Як кажуть англійці, step by step.
“Українська кардинально відрізняється від англійської чи арабської. Навіть букви інші. Але вчити не було важко. Я хотів розуміти і вміти говорити українською. Мову країни, у якій живеш, потрібно знати. Українська мова гарна”, – зазначив Ясір.
У повсякденному житті хлопець переважно спілкується українською, вільно переходить із однієї мови на іншу. Якщо не розуміє якихось слів, не соромиться, просить пояснити.
Починати спілкуватися українською Ясір не боявся.
“Є люди, які не хочуть говорити, бо хвилюються, що люди сміятимуться. Я розумів, що все одно не говоритиму ідеально, бо це не моя рідна мова. Тому не треба боятися, а більше говорити”, – порадив Ясір.
Альбертина Текас, студентка 4 курсу Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, вивчає політологію.
Дівчина приїхала в Україну п’ять років тому з Анголи, Африка. Спочатку навчалася у Харкові, де за рік вивчила російську.
Три роки тому Альбертина переїхала разом із чоловіком-франківцем у наше місто та за два місяці вивчила українську.
Рідна мова дівчини – португальська. Українську ж вирішила опанувати, аби вчитися на рівні з іншими студентами, розуміти, що каже викладач чи викладачка.
“І я вважаю, що всім потрібно спілкуватися українською, тому що тут Україна”, – сказала Альбертина.
Мови студентка вчила подружка: давала читати українських книжок, показувала, як правильно писати букви.
Спочатку студентці важко було навіть щось купити у магазині. Коли не знала, як називається продукт, просто показувала пальцем і казала: “Хочу це”.
“Все було дуже страшно. Я ніколи не чула, не бачила такі букви. Приїхала сюди і подумала: “Що це?” Учити українську було дуже важко, але подружка добре мені пояснювала”, – зауважила студентка.
Допомогло опанувати мову також навчання у виші. Приїхавши до Франківська, Альбертина думала, що, як у Харкові, сидітиме сама в аудиторії. Але виявилося інакше – дівчину перевели у звичайну групу.
“Студенти групи просто чудові. Коли я прийшла на перше заняття, про мене всі уже знали – декан розповів. Навіть лекції мені відправляють окремо, щоб легше було вчитися. Дуже-дуже круто”, – зазначила студентка.
Зараз дівчина розуміє все українською, але говорити незручно. Альбертина завжди боїться, що може сказати щось неправильно.
“Не страшно було починати вчити українську, навпаки – цікаво. Важко розмовляти, тому що це чужа мова. Вона завжди важка”, – вважає студентка-іноземка.
Однак Альбертині допомагають наші люди.
“Вони соціальні. Мені дуже подобається, як українці розмовляють, пояснюють, чому варто говорити так чи інакше”, – підсумувала дівчина.
Джуда Окейчук, студент Івано-Франківського національного медичного університету, майбутній медик.
Хлопець прилетів навчатися до Франківська зі Сполучених Штатів Америки, штату Мічиган, три роки тому.
Українську Джуда опанував за 6 місяців. Каже, вивчив, бо хотів чогось нового у своєму житті та бачив, що у Франківську небагато людей знають англійську.
“До того ж знав, що буду тут довго, і думав, як можна жити тут майже 6 років і мови не знати!” – зауважив хлопець.
Вивчав українську Джуда спочатку на підготовчому факультеті в університеті. Згодом знайшов друзів-українців, які знали англійську. Завдяки спілкуванню хлопець і вивчив так швидко мову.
“Спершу було дуже-дуже важко. Англійська й українська мова дуже різні. Я навіть не міг воду купити сам. Пам’ятаю, як загубився в центрі і цілий день не міг додому доїхати”, – згадав Джуда.
Хлопець зізнався, що в українській йому подобаються фрази, які просто не мають сенсу в англійській. Наприклад, йолки-палки.
Студент-іноземець говорить із акцентом і не приховує, що багато слів досі не знає. Плутає, наприклад, наголоси у слові “плачу” (платити, плакати). Проте Джуда не вважає це своєю проблемою.
