fbpx

Як народжується контакт: Тарас Прохасько презентував збірку своїх бесід

Культура 15:23, 23.10, 2015

Відомий український письменник Тарас Прохасько дав чимало інтерв'ю всіляким виданням, а видавець Василь Карп'юк відібрав ті бесіди, під час яких, на його думку, відбулася "радість контакту" між співрозмовниками, і видав окремою книгою.

"Радість контакту" – назва збірки інтерв'ю з Тарасом Прохаськом. Сам письменник каже, що це не вмістилище інформації чи мудрості. На його думку, вона мала б бути просто підтвердженням того, що говорити  добре. В розмові, якою розпочинається збірка, Тарас каже, що для нього інтерв'ю є тілесною формою літератури, тому контакт співрозмовників нагадує секс, користь якого не вимірюється. Можливість розказати про себе та послухати іншого є одним із найбільших щасть, доступних людині. Тому інтерв'ю – це контакт, який має приносити радість.

На думку Тараса, питання завжди полегшують життя автору. Навіть складні запитання, насправді, простіші від того, коли потрібно розповідати про щось без них.

"Мені подобається, коли хтось починає мене питати. У мене є комплекс відмінниці: коли хтось щось питає, то треба йому відповісти. Я часто зауважую, наскільки ця чемність відповіді погано впливає на саму якість відповіді. Ця переконаність у тому, що коли хтось тебе щось запитався, ти маєш на це відповісти".

Письменник каже, що також має запитання, на які йому складно відповісти, проте вони, передовсім, стосуються його самого.

"Я знаю, що є щось таке в мені, на що я не готовий відповісти самому собі. Натомість, на будь-яке питання, яке задає медіа, я навчений так, що легко можу відповісти. При тому доволі відверто та глибоко".

Тарас розповідає про польського священика та філософа отця Тішнера, який наголошував на тому, що люди мають питатися, говорити та завжди з'ясовувати різні речі, бо, насправді, багато людських розмов є певною зрежисованою грою.

"Часто ми проживаємо життя з кимось, навіть із близькою людиною, не запитавши один одного про дуже важливі речі. Часто видається, що ми провели разом десятки годин, поговорили про все на світі, а ще залишається щось, що не встигли, не наважилися чи не додумалися запитати. Отець Тішнер наполягав на тому, що люди повинні питатися та не боятися приймати відповідь такою, якою вона є. Якось молодий селянин запитався в Тішнера про те, як йому заговорити з дівчиною, яка йому подобається. Отець йому розповів, що є закон: спочатку питаєшся про їжу, потім про родину, а потім про щось дивне. Через якийсь час селянин розповів священику, що скоро з цією дівчиною одружиться. Коли отець запитав у нього, як то все сталося, селянин розповів, що зробив усе, як він сказав. Спочатку він запитав про їжу: чи любить вона сир. Дівчина відповіла, що не любить. Потім він спитав про родину: чи є у неї сестра. Дівчина відповіла, що немає. Тоді він запитав щось дивне: якби в дівчини була сестра, чи любила б вона сир. І дівчина одразу почала розмишляти, думати, говорити – й зав'язався контакт. Тому часто цей контакт і потреба в ньому може бути побудована на якихось несподіваних речах, на тих, про які не прийнято говорити. Тоді виникає зацікавленість один одним".

На думку літератора, одна з величезних потреб людини – говорити про себе, тому в них потрібно запитувати те, про що вони хочуть розказати.

"Людина шукає того слухача, який би прийняв те, що вона говорить про себе. І на цьому, зрештою, тримається така річ, як література. Бо література – це бажання людей щось розповісти про себе".

 

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: