У свої 28 вже рік вона працює настоятелькою Будинку матері й дитини в селі Горохолино на Івано-Франківщині. Цей будинок – частина Містечка милосердя святого Миколая, що розташований у Франківську.
Будівлю розміром у три поверхи в Горохолино, пише УП, подарували благодійники. Всередині побут вже облаштували, тепер чекають на кошти для ремонту фасаду.
Купують продукти та оплачують комунальні послуги з пожертв, як самі кажуть, – завдяки Божому Провидінню.
Матері, які опинилися у кризових життєвих ситуаціях, живуть тут стільки, скільки треба, – від тижня до кількох років. Сестри допомагають у вихованні дітей.
Єдина вимога – жінки мають погодитися з усталеними правилами та розпорядком. Жодна з них не позбавлена батьківських прав, тож несе відповідальність за своїх дітей самостійно.
"Найважче – навчити маму бути мамою. Щоб вони не розслаблялися, мовляв, це можуть зробити сестри. Так, ми можемо, – розповідає Матінка. – Але коли діти прибігають і хваляться своїми успіхами, то ми наполягаємо: "Йди скажи мамі". Одна справа, коли за відмінну оцінку її похвалить монахиня. А інша – коли це зробить мама. Увага мами має особливу цінність".
Перед обідом Матінка допомагає розкласти прибори: на кожен стіл підбирає однакові тарілки і чашки, викладає рівно ложки і виделки, перевіряє наявність серветок. Наголошує – важливо творити сімейну атмосферу.
"Ми одразу попереджаємо: це не гуртожиток, де можна зачинитися у своїй кімнатці. До нас часто потрапляють жінки, які не планували ставати мамами. І для того, щоб справитися зі стресом і навчитися материнству, їм треба спілкуватися з іншими", – розповідає монахиня.
Матінка пояснює – тут ніхто нікого не засуджує. Насамперед сестри борються за життя. Визнають, діти поза шлюбом – це гріх, але вони не винні в тому. Батьки дають тіло, а душу – Бог, тож тільки Він має право її забирати.
"Звісно, ми не пропагуємо життя поза шлюбом, – наголошує настоятелька. – Навпаки, говоримо про подружжя і вболіваємо, щоб вони створювали сім’ї".
Зараз у Будинку матері й дитини проживає троє сестер і семеро матерів з дітьми.
"Ще двоє поки не можуть забрати своїх дітей з Будинку, тож живуть окремо, поки їхні діти – тут. Одна лікується від алкогольної залежності, інша – мешкає з новим чоловіком і готує для дітей потрібні умови проживання", – зазначає Матінка.
О шостій ранку всі встють – готувати сніданок. Діти збираються до школи. О сьомій п’ятдесят автобус їх забирає. Далі – снідають матері, потім – сестри, адже на дев’яту годину – богослужіння.
Матері не зобов’язані щодня бути в церкві, але в неділю та свята – так. Якщо потрапляють сюди нехрещені – приймають тайну хрещення, якщо ніколи не сповідалися – готуються до сповіді.
Кожна мама має обов’язок і щодня прибирає закріплену за нею територію. Одна миє сходи, інша – коридор, третя – певну кімнату. Усі, крім того, чергують на кухні. Всі, як і сестри, працюють на спільноту.
Матінка старається приділити увагу кожній дитині. Зізнається, з одного боку – це велика жертва, з другого – радість.
У Будинку матері й дитини, пояснює Матінка, своє материнство монахиня мусить віддати чужим дітям. Але водночас рідна мама для них має залишитись на першому місці.
"Материнські почуття – це природно. Монахиня є жінкою і мамою. Маємо місію передати це духовне материнство і дітям, і матерям. Кажуть, монахині не народжують дітей, отже, не знають як це – бути мамою. Якщо хтось так думає, нехай приїде до нас і подивиться", – запрошує Марія Непорочна.
"Я була свідома того, що своїх ніколи мати не буду, але ось бачите, Бог мені дав багато дітей. Духовних. І маленьких, і старших, і дорослих. Це непросто прийняти і зрозуміти, але навіть мої батьки є мені духовними дітьми, – розтікається в усмішці і змовницьки додає: – То треба бути в монастирі, щоб знати такі секрети".
Читайте КУРС у Telegram – лише найцікавіші і найважливіші новини Івано-Франківська і області!
