Історія успіху родини Фельчинських у Калуші розпочинається з Міхала Фельчинського, який у 1808 році започаткував фірму з відливання дзвонів. Із родинних переказів відомо, що Міхал був родом з Центральної Польщі. До Калуша потрапив, імовірно, з німецькими колоністами на межі ХVIII-ХІХ століть. Багато років відливання дзвонів проводилося "кочовим" способом: Фельчинський їздив від парафії до парафії і на місці відливав дзвони.
Як зазначає у своїй статті нащадок Міхала Фельчинського, Збігнєв Фельчинський з Тацішова, у Польщі людвісари (люди, які відливають дзвони. – Авт.) з’явилися у далекому XVI столітті. "Ливарник виходив у світ у Попельну середу, а вертався на Всіх Святих. У тому часі він жив при костьолі і готував усе для відлиття дзвона. Коли в ХІХ столітті з’явилася залізниця і дзвони можна було перевозити, людвісари почали провадити осілий спосіб життя”, – вказує автор. Саме так працював Міхал Фельчинський.
Через Калуш залізниця була проведена у 1912 році – у той час, як перша залізнична лінія на території сучасної України, Львів – Перемишль – у 1861 році. Однак постійний заклад ливарні у Калуші відкрив син засновника, теж Міхал, у 1854 році. З цього можна зробити висновок про вдосконалення методів транспортування дзвонів на місце їхнього встановлення вже в середині ХІХ століття.
Наступним власником майстерні став син Міхала-молодшого Францішек, а пізніше – четверо синів Францішека: Людвік, Міхал, Ян і Каетан, які керували вже спілкою "Odlewnia Dzwonow Bracia Felczynscy Kalusz" ("Дзвоноливарня братів Фельчинських у Калуші". – Авт.). “Перед І Світовою війною успішно конкурували з німецькими фірмами з відливу дзвонів, які мали значні державні пільги", – зазначає науковий співробітник історико-краєзнавчого музею Калущини Уляна Панько.
Калуш на той час був типовим провінційним галицьким містечком, яке населяла багатонаціональна громада: українці, поляки, євреї, німці. Фельчинські швидко посіли місце серед провідних громадян міста. До прикладу, у 1938 році на похорон Міхала Фельчинського з’їхалася чи не вся околиця. Були римо-католицький і греко-католицький священики, рабин, а похоронна процесія тяглася через усе місто, – згадує Валерія Фельчинська, на той час студентка Львівського університету.
Перед І Світовою війною найстарший із братів, Людвік, разом зі ще двома компаньйонами відкрив дзвоноливарню у Перемишлі. Фірма отримала назву "Odlewnia Dzwonow Bracia Felczynscy Kalusz-Przemysl". У 1939 році там відлили великий дзвін вагою 6 тонн для Люблінської катедри.
Після закінчення І Світової війни розпочинається нова віха в історії ливарні. Віха, яка стала найуспішнішою. Майстерність людвісарів Фельчинських зросла до рівня "вищого пілотажу".
Незважаючи на війну, яка щойно закінчилася, і традиційну для таких часів економічну кризу, Фельчинським удалося налагодити успішне та процвітаюче виробництво. Розширення можливостей та торговельних оборотів, звісно, вимагало і збільшення площі. Тому у 1920-х роках на тодішній вулиці Сівецькій, 10 (сучасна вул. Дзвонарська, 7. – Авт.) було збудовано нове приміщення офісу та майстерні ливарні. Саме дзвони із цієї ливарні завойовували численні нагороди на світових та локальних, загальнодержавних виставках. Саме на цьому факті наголошувалося у рекламно-інформаційному буклеті, який був виданий у Станиславові у 1939 році на честь 130-річчя ливарні. Зауважу, що він був україномовний, незважаючи на те, що самі Фельчинські були поляками. Та і державною мовою на той час у Галичині теж була польська.
Вироби фірми стали настільки популярними, що перед ІІ Світовою їх уже підробляли.
Дзвоноливарні Калуша та Перемишля проіснували до "золотого вересня" 1939 року.
У Калуші червона армія відразу реквізувала дзвоноливарню. Катажину Фельчинську з дочками Іреною та Ядвігою вивезли у Сибір, де вони перебували до 1946 року. Дзвоноливарню у Перемишлі закрили нацисти. Брати Каетан і Ян переїхали до Людвіка у Перемишль. Під час окупації утримували слюсарну майстерню, робили кінські підкови.
Після війни Людвік Фельчинський поновив виробництво дзвонів.
А що ж сталося з приміщенням калуської ливарні? У майстерні розмістився торговий павільйон ринку. У приміщенні офісу ливарні працюють заклади харчування.
Дзвони Фельчинських збереглися у Калуші та багатьох інших містах і селах України. Ливарну справу продовжує родина Фельчинських у Польщі. Один дзвін, вилитий там, Януш Фельчинський подарував у 1991 році парафії св. Миколая у Калуші. Ще один уже згодом був придбаний для храму Святого Духа на Височанці.
