Ростиславу Петруняку – 43 роки, він акушер-гінеколог з 20-річним стажем, заввідділенням районної лікарні в Коломиї. У лютому 2015 року був мобілізований, відслужив у складі 59-ої окремої мотострілкової бригади.
Разом із анестезіологом та хірургом Ростислав Петруняк ніс службу у Попасній на Луганщині. Лікарня, в якій вони жили і працювали більше півроку, знаходилася за 700 м від крайнього блокпоста ВСУ.
Доводилося оперувати під обстрілами, без електрики, у світлі ліхтариків, пише Realist.
Військовим обов'язком бригади лікарів була допомога пораненим, підготовка і транспортування їх до Артемівська (тепер – Бахмут). Найтяжчих гелікоптером евакуювали в Харківський військовий шпиталь. Але цією допомогою доктор Петруняк не обмежився.
"До війни жінок з гінекологічними проблемами оперували в Первомайську (тепер – окупована територія). В Попасній, куди приїхали військовими лікарями, на той час була одна лікар акушер-гінеколог. Щоби не відправляти хворих до Артемівська за 35 км, вирішили оперувати на місці", – розповідає коломиянин.
Тоді, в 2012-му, лікар був у Донецьку на курсах і їздив до Первомайська. Каже, що і уві сні не могло приснитися, як через три роки оперуватиме у Попасній.
"Місцеві жінки потрапляли до нас з різними захворюваннями статевої сфери. Під ніж лягали і з онкологією, і з доброякісними пухлинами матки, яйників, з випадінням органів. Дуже часто були занедбані випадки. Звісно, це пов’язано з війною. Зараз у "буферній зоні" немає можливості регулярних оглядів", – розповідає Ростислав Петруняк.
Зізнається лікар, що пацієнтки були не тільки з "нашого" боку. Приїздили з окупованих Стаханова і Горлівки. Одна з пацієнток розповідала лікарю, що її чоловік і брат воюють на "тому" боці, тому що немає грошей.
Інформація про безкоштовні операції поширилася швидко.
"До нас приїздила навіть дівчина з Харкова. У неї в Попасній – батьки. В Харкові у неї за операцію просили 12 тисяч гривень", – пригадує лікар.
Коли військові медики потрапили в Попасну, то жили в підвалі лікарні. Перші два місяці їх забули поставити на утримання, харчувалися разом з пацієнтами. Пацієнтки підгодовували варениками, домашніми закрутками, приносили іншу їжу з дому. "Після того, як наші армійські налагодили постачання, вже ми допомагали місцевим", – розповідає Ростислав.
Досі згадує одну пацієнтку. Прооперували рак яйника. В неї не опалювали квартиру, і вона три тижні жила з донькою в поліклініці. "Зустрічала з нами Новий рік. А потім ще довго приходила по тушонки, макарони, чай, цукор. Шкода її – там метастази пішли серйозні. Коли наступного разу приїду в Попасну, цієї людини вже може не бути на світі…" – каже лікар.
"Війна сильно понищила людей. На прифронтовій території вони позбавлені уваги держави. Тому складно чекати від тих, хто там лишився, такого ж патріотизму, як-от, скажімо, в Києві. Мене запитують: навіщо цей Донбас, навіщо туди їздити, може, краще його відпустити? Але це також моя земля. В Луганську жив і працював на заводі брат моєї бабці. У нього там діти, внуки лишилися. Їжджу в Попасну допомагати, щоб не думали, що на Західній Україні "хунта", "фашисти". Ми з місцевими медиками дуже здружилися. Запрошую їх в гості до себе на Різдво", – ділиться коломиянин.
З жовтня 2015-го до квітня 2016-го він прооперував у Попасній 135 жінок. Після демобілізації вже двічі повертався, щоби продовжувати цю допомогу.
КУРС писав про групу лікарів-волонтерів, яка в Луганській області протягом двох тижнів надавала медичну допомогу цивільному населенню і військовим.
Зараз, у грудні, Ростислав Петруняк знову повертається в попаснянську лікарню – його чекають уже 8 пацієнток.
