1 квітня в івано-франківській книгарні «Сенс» відбулася зустріч з прикарпатським письменником Мирославом Лаюком. Говорили про його книжку репортажів та есеїв «Списки», роль документалістики у наші дні і письменницьку працю загалом, пише КУРС.
Авторська зустріч відбулася в рамках четвертого фестивалю-воркшопу для авторів-початківців “Прописи”, який цьогоріч сфокусований на документальній літературі, репортажистиці та наративному нонфікшні.
Мирослав Лаюк – відомий поет, автор романів та книжок для дітей. Він розповів, що і зараз час від часу пише вірші, але не публікує, зізнався, що вже назбиралося на поетичну книжку, має ідеї і мріє попрацювати над художньою прозою. Але з початком повномасштабного вторгнення виступає як репортажист – він фіксує історії війни.
«Я зрозумів, що поезія абсолютно безпорадна, вона нічого не робить для моєї країни… Тож я вибрав письмо, яке може щось втримати», – пояснив, чому зараз займається репортажистикою, автор.
У 2023 році у Мирослава Лаюка вийшла книжка «Бахмут», де він показав, як жило місто, коли за нього велися найінтенсивніші бої. А в 2025 році в Ukraїner видали другу книжку його репортажів – «Списки». Вона, за словами Лаюка, з’явилася «як підсумок того, що побачив у різних місцях, і того, про що дозволив собі думати».
У «Списках» на 504 сторінках зібрані фотографії, репортажі та есеї, які обʼєднала тема втрат у війні.
«Я зрозумів, що друге після слова війна слово втрати», – пояснює фокусну тему книжки Мирослав Лаюк.
Тут є історія про пожежника з Харківщини, який приїхав на виклик до власного дому, про обстріл харківського Держпрому, про затоплений Херсон і обстрілюваний КАБами Покровськ, про дітей, які вчаться навпроти Кінбурнської коси і «втрачають своє дитинство», про матерів, які втратили синів, бійців, які втратили зір, розмови з військовими, які говорять про втрату побратимів, втрату часу на нормальне життя.
«Пишу, щоб переказати реальність», – каже Мирослав і додає, що роль письменника, зокрема і репортажиста, – «перекласти мову світу на свою власну мову».
Мирослав розповів, що у розмовах з херсонцями часто чув, що для них важлива не так гуманітарна допомога, як усвідомлення того, що їх не покинули, що вони не самотні, що про них знають і їх розуміють. Для того, каже письменник, він і пише про цих людей, бо, за його словами «є ситуації, які треба просто переказати» – для емпатії, для співчуття, щоб показати, що вони не байдужі.
Мирослав сподівається, що його та інших авторів документальні книжки про війну, як і поетичні чи прозові, колись допоможуть свідчити про злочини росіян на процесі в умовній Гаазі.
Мирослав Лаюк розповів також, що зараз разом з фотографом В’ячеславом Ратинським працює над проєктом «Прифронтові міста»: «Зберігаємо образ міста, спогади, часто – останні матеріали про деяких людей».
КУРС писав, що прикарпатець Мирослав Лаюк з книжкою репортажів та есеїв «Списки» переміг у номінації “Есеїстика” Книги року BBC 2025.
