Діана Третьякова працює вихователькою у Чернігівському притулку. З початком повномасштабної війни вона разом з вихованцями довгий час ховалися у підвалі інтернату. Будівлю підірвали, але усі дивом уціліли — бомба влучила в інше крило. Дочекавшись евакуації, їй разом з дітьми вдалося виїхати на Івано-Франківщину.
Всеукраїнська інформаційна кампанія «Пліч-о-пліч» розповідає, як санаторій у селі Ясень прихистив дітей з Чернігівщини та забезпечив усім необхідним.
«До вторгнення росіян на нашу землю я займалася музикою з дітьми. В нас переважно діти, які позбавлені батьківського піклування або мають статус сироти. 25 лютого я прийшла на роботу — діти не на занятті, а вже в підвалі. Вже чули вибухи. Всю ніч я не спала, дітей вкладала у вологому поганому підвальному приміщенні, яке не пристосоване для дітей. А потім вже, коли було влучання, розбилися вікна, то ми перейшли до Свято-Троїцького монастиря. Діти ходили їсти до церкви під обстрілами «Градів», — розповідає Діана Третьякова.
«На Франківщину ми виїхали 18 березня. Тут дуже гарно годують, тут хороші екскурсії. Наші діти подружилися з місцевими дітьми, разом співали коломийку. Діти відгодовані, щічки рум’яні, одягнуті гарно, за це дуже дякую волонтерам, медсестрам та вихователям. Для наших дітей дуже важлива психологічна підтримка. Вони й без війни нещасні діти, бо не мають повноцінної сім’ї та не мають уваги дорослих. Дякувати Богу, є такі люди, які обнімуть, поцілують, щось запитають. Діти зараз такі веселі. Їм тут подобається, але все одно хочуть додому», — каже пані Діана.
«Коли закінчиться війна, я хочу бути у відновленому нашому центрі вдома, радіти життю, складати пісні, вірші, бавитися з дітьми — хай вони усміхаються», — підсумовує Діана.
