Тімоті Снайдер – всесвітньо відомий американський історик, професор Єльського університету, фахівець з історії Східної Європи, зокрема історії України, Польщі, Росії. Цю колонку вчений опублікував на Substack. Пропонуємо переклад від “Курсу”.
На кону російської війни проти України дуже проста ідея: що народ повинен мати можливість обирати своїх правителів. Українська демократія далека від досконалості, але українці цілком правильно вважають, що їхні голоси мають вагу. За 30 років вони звикли до демократії в цьому широкому сенсі. Це частина їхнього відчуття того, ким вони є. Залишаючись у Києві, президент Володимир Зеленський прибрав усю іронію з назви свого телешоу і політичної партії – «слуга народу».
Російське вторгнення мало повалити владу України і вбити чи принизити її керівництво. Російська атака на українську столицю Київ була відбита, але всюди, де росіяни все ж зуміли захопити території, вони викрадають або страчують керівників. Українці звикли до ідеї, що вони можуть обирати собі лідерів і що обрані місцеві посадовці мають певну відповідальність. І хоча історії локальних лідерів ніколи не стануть такими відомими, як історія Зеленського, безліч українських урядовців на місцях гідно повелися перед обличчям несподіваної і нерідко смертельної загрози.
Російська система заснована на цілком інакших принципах, а радше на принципі, що не існує жодних принципів. Вона називає себе демократією, але тільки для того, аби висміяти ідею, що люди можуть управляти. Її вибори – це ритуали влади, в яких влада показує, чим вона є, фальшуючи результати голосування і навіть не намагаючись вдавати, що не робить цього. Коли з’являється якийсь сміливий бунтівник на зразок Навального, його отруюють, а якщо не вдається, садять у в’язницю. Свобод, які сприймаються в Україні як належне, такі як право на свободу слова чи створення об’єднань громадян, в Росії не існує.
Росіяни знають, що їм завжди брешуть. Система, втім, переконує їх, що всі і всюди лідери завжди брешуть і принаймні брехня, яку чують вони, – це російська брехня. Не те щоб росіяни вірили буквально в те, що їм кажуть, вони радше приймають вигадки як інструкції, що казати і робити. Але якщо хтось – прямо чи непрямо – долучився до війни на підставі брехні, він вже замішаний у ній і йому буде важко відкинути її. Так працює російська тиранія, як і будь-яка тиранія загалом: насильство робить брехню необхідною, і люди роблять брехню буденною нормою.
Це те, що відчувають, знають і розуміють українці, оскільки Росія їхній сусід, оскільки вона захопила частину українських територій з 2014-го, оскільки Росія загарбала ще більше цього року. Російське вторгнення в Україну – це конфлікт ідей про те, якими мають бути політика, суспільство і саме життя. Це значно важливіше, ніж історія чи мова. Суперечки про історію й мову зазвичай є лише способами артикулювати відмінності в політичній філософії. Оскільки російська система відкидає можливість демократії, вільних виборів, громадянського суспільства чи журналістики, всі ці речі заперечуються як фальшиві, ворожі чи лицемірні. У протистоянні з Україною всі вони мають бути фізично знищені – щоб довести їхню неможливість. Сама Україна має бути знищена, аби в росіян не з’явилася навіть думка, що сусідня пострадянська країна – це дім людей, які сприймають як належне, що вони можуть голосувати, говорити чи об’єднуватися так, як вони бажають.
Вражає – чи не так? – якими близькими можуть бути ідеї самоврядування і виживання. Чи можливо, наприклад, уявити США без ідеї демократії? Наша демократія також має вади. Але є американці, більшість американців, я б хотів вважати, які вірять, що мають право обирати своїх лідерів, що журналістика і громадянське суспільство – це природна і нормальна частина політичного життя.
Однак у Сполучених Штатах ми стикаємося з ситуацією, коли наше базове відчуття, що ми заслуговуємо самоврядування, ставиться під сумнів – не через іноземне вторгнення, а через дії деяких наших власних політиків. Один з наших президентів намагався залишитися при владі після поразки на виборах, і більшість його політичної партії продовжує жити в цій великій брехні. За невдалим насильницьким переворотом 2021 року, ймовірно, слідом піде більш прихована версія у 2024-му: м’який переворот, в якому голоси не рахуватимуть і штати оберуть власних виборців, незважаючи на волю людей, а Верховний Суд запевнить нас, що ми все одно ніколи й не мали права обирати своїх лідерів.
Не дивує, що режим Путіна спробував помогти Трампу обратися в 2016-му і в 2020-му та радів спробі перевороту в 2021-му. Самоврядування піднімається і падає на міжнародному рівні. Але головними гравцями в Америці є американці. Найбільш важливими опонентами самоврядування в Америці є американці. Це американці спробували змінити лад в 2021-му, і, якщо ми не змінимо курс, це американці (під оплески тиранів у всьому світі) спробують змінити режим у 2025-му.
Люди, які планують наступний переворот, припускають, що Сполучені Штати переживуть перехід до відкритого авторитаризму і що вони зможуть утримувати владу необмежений час, позбавляючи американців права обирати своїх лідерів. Я вважаю, що вони помиляються.
Я переконаний, що вони роблять ту саму помилку щодо своїх співвітчизників, яку Путін зробив щодо українців: не розуміючи, що для багатьох із нас права та свободи – це не жарт, а ідентичність, а самоврядування – це не якась дана владою милість, а спосіб життя, заради якого варто ризикнути. Я сподіваюся, що американські репортери не менше, ніж в Україні, будуть ризикувати, щоб пояснити, що насправді відбувається, що американське громадянське суспільство мобілізується проти екзистенційної загрози, і з’являться несподівані герої.
Завдяки українському опору ми всі отримали шанс подумати – бодай з якоюсь надією – про майбутнє демократії. Слухання 6 січня дали нагоду американцям подумати про вибір, який вони можуть зробити, щоб зберегти нашу республіку. Було б дуже добре, якби на наших проміжних виборах 2022 року ми голосували лише за кандидатів, які засуджують велику брехню про те, що Трамп переміг на виборах 2020 року. Крім того, для всіх нас важливо протягом наступних двох років чітко розуміти, за що ми стоїмо. В Америці планується другий переворот. Як і перший, він зазнає невдачі, якщо його спробують зробити, але він зазнає невдачі в інший спосіб – шляхом розколу країни. Америка не виживе без самоврядування, і я боюся, що вона навряд чи переживе другу спробу відкинути його.
Читайте також: Тімоті Снайдер: Нацисти, ядерна зброя і НАТО.
