fbpx

Тімоті Снайдер: Нацисти, ядерна зброя і НАТО

Політика 20:47, 21.07, 2022
НА ФОТО: Тімоті Снайдер

Тімоті Снайдер – американський історик та письменник, професор Єльського університету. Фахівець з історії Східної Європи та, зокрема, історії України, Польщі, Росії. Цю колонку вчений опублікував на Substack. Пропонуємо переклад від “Курсу”.

Я довго не міг нічого написати про цю жахливу війну, але зараз, на 5-му її місяці, думаю, ми здатні сказати, чим ця війна точно не є і не була ніколи. У цій колонці я напишу про те, які, на мою думку, справжні ставки у війні, а потім про те, що, як вважаю, відбувається на полі бою. Втім, передовсім я хочу вигнати трьох привидів.

«Нацисти», «ядерна зброя» і «НАТО» стали трьома пунктиками для Путіна від початку війни. Ці три гасла його пропаганди вкорінені в радянській і російській травмі. Вони виникли як виправдання війни не тому, що стосуються мотивів Путіна чи інтересів Росії, а тому, що вони збирають докупи російські страхи, які можуть бути спрямовані назовні, проти решти світу. Навіть якщо росіяни не розуміють, навіщо вони воюють і що ці три гасла мають до війни, сама лише згадка про них змушує їх схилити голови.  

Російська пропаганда накриває нас приблизно з тих же причин, що й росіян. Ті три гасла не дають нам інструменту для аналізу того, що відбувається насправді. Ми чіпляємося за них з тих же причин, що й росіяни, а саме тому, що вони торкаються глибших емоцій. Якщо ви схильні до відчуття провини перед світом, якщо готові вірити, що Америка відповідальна за все зло, тоді у вас пунктик — НАТО. Якщо ви боїтеся і шукаєте причину, щоб нічого не робити, то вам найкраще підійде пунктик «ядерна зброя». І якщо вам подобається дивитися на інших як на варварів або ви бажаєте, щоб вас вважали найрадикальнішою людиною у своїй зграї, вам імпонуватиме, як Путін характеризує обраних ним ворогів як «нацистів».

Легко продемонструвати, що жоден з цих пунктиків не має ані сенсу, ні стосунку до справжніх військових цілей Росії. Але якщо ми не можемо сказати про себе: «О, так, у мене є така слабкість», «Звичайно, іноді я можу на це повестися» або «Я бачу, як мене могли завести в цю кролячу нору», така демонстрація нічого не змінить. І це, принаймні можна сподіватися, принципова різниця між Росією та Америкою на цей момент. Ми все ще маємо інституції і, хочеться сподіватися, схильність до рефлексії й ревізії. Тиранія на якомусь пізньому етапі ґрунтується ні на чому іншому, як на зворотному ході насильницьких дій: це, мабуть, було правильним, тому що ми зробили це за велінням тирана. Демократія залежить від здатності зловити себе на півдорозі, перш ніж ми засвоїмо гасла та захищатимемо їх лише тому, що ми їх захищаємо.

Російська війна в Україні прямо зараз базується головним чином на зворотному ході насильства: «Ми вторглися та вбили багато людей без будь-якої причини; але ми не можемо відійти, тому що це означало б визнати, що ми вторглися і вбивали без причини; і тому ми повинні залишатися в Україні і продовжувати вбивати без причини». Російські пропагандисти зараз працюють переважно на те, щоб переконати нас, що Україна програє, чи ми програємо, чи нам бракує волі пережити осінь і зиму. Причина цього дуже проста: насправді Україна не програЄ війну, але Україна прогрАє, якщо їй не дадуть західну зброю, а західну зброю їй не дадуть, якщо люди на Заході втратять надію. Ніхто в Москві реально не переймається тими трьома пунктиками. Вони другорядні, головне для Москви – забрати в людей надію.

Проте аналіз трьох пунктиків допоможе нам побачити речі такими, якими вони є. Проблемою не могло бути НАТО. НАТО було непопулярне в Україні, поки Росія не вторглася в 2014 році. Договірні зобов’язання України за угодами з Росією перешкоджали б членству в НАТО протягом десятиліть. Порушивши ці угоди, вторгнувшись в Україну у 2014 та 2022 роках, Росія змусила українців дивитися на Альянс як на необхідність. Російське вторгнення 2022 року переконало шведів і фінів у необхідності вступу їхніх країн до НАТО. Путін каже, що це не має значення, хоча Фінляндія має довгий кордон з Росією, обидві армії є досить значними, і десятиліття нейтралітету закінчилися. У такої реакції просте пояснення: Путін насправді не боїться вторгнення НАТО в Росію і ніколи не боявся. Він просто хоче захопити Україну, і посилання на НАТО було однією з форм риторичного прикриття його колоніальної затії. Справді, зараз Росія відводить війська від фінського кордону (майбутнього кордону НАТО), щоб вони могли воювати в Україні. Це тому, що ця війна – не про НАТО, а про знищення України.

І ця війна точно не для знищення українських «нацистів». Я вже втомився нагадувати – і сподіваюся, це непотрібно – основні факти українського політичного життя. Ультраправі набагато менше присутні в Україні, ніж у Росії (де вони тримають владу), або, якщо на те пішло, менше, ніж у Сполучених Штатах чи фактично в будь-якій європейській країні. Українці обрали президентом єврея, віддавши за нього понад 70% голосів. Твердження про те, що українці є «нацистами», — це просто мова ненависті, створена, аби виправдати їх убивство. Справді, вибір цього конкретного терміну є прикладом двох фашистських політик: це «велика брехня», як пропонував Гітлер, і це політика довільного «вибору ворога», як рекомендував Карл Шмітт, нацистський теоретик права. І до того ж це відволікає нас від явно фашистських рис верхівки російської державної системи.

Ця війна також не багато має стосунку до теми ядерної зброї, за винятком хіба того, що тривале вторгнення Росії в Україну, схоже, зробить цю зброю більш популярною в усьому світі. Твердження Росії про те, що Україна створює ядерну зброю, було очевидною брехнею, і його відкинули. Україна фактично відмовилася від ядерної зброї в 1994 році в обмін на гарантії безпеки з боку США, Великої Британії та Російської Федерації. Той факт, що відтоді Росія двічі вдерлася в Україну, є якраз рекламою розповсюдження ядерної зброї: малі країни віритимуть, що лише ядерна зброя захистить їх від більших сусідів. Саме в цьому сенсі російське вторгнення збільшило ймовірність ядерної війни. Але це не реальна небезпека в самому російсько-українському конфлікті. Росія програла битву за Київ, і це була деескалація, а не ескалація. Навряд чи у майбутньому буде більший шок, ніж та незабутня поразка. Як показує ця війна (і як уже показали численні попередні конфлікти), ядерна зброя не заважає великим державам вести – і програвати – конвенційні війни.

Росія веде війну заради винищення українського народу. Це знає кожен, хто дивиться російське телебачення. Путін систематично заперечує існування української нації та легітимність української держави. Скрізь, де Росія контролює територію України, вона проводить геноцидну політику масової депортації, зґвалтувань і страт. Путін зацікавлений у перемозі, тому що це його війна. Росіяни зацікавлені в перемозі, тому що багато з них піддалися пропаганді, і поразка поставила б під сумнів їхні переконання. Але це і все. Українці ж, навпаки, екзистенційно зацікавлені в перемозі, тому що йдеться про саме їхнє виживання: не лише у фізичному, а й у соціальному сенсі – мати можливість бути такими людьми, якими вони хочуть бути.

Ось такими є ставки цієї війни. Вони досить прості і, звичайно, дуже високі. Вони скеровують нас до простих висновків: росіяни будуть воювати, доки не зазнають поразки; українці будуть боротися далі, незалежно від того, що ми думаємо чи робимо. І вони можуть перемогти. Якщо ми не піддамося маніпуляціям з тими трьома жахалками, залишимося твердими й терплячими та озброїмо українців, війна закінчиться правильно, і цей жах припиниться.

Читайте також: Енн Епплбом: Україна повинна перемогти.

Головні новини Івано-Франківська і області у Телеграм

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl + Enter
Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: