Молода пара відтворила весільну фотографію у стилі, як були вбрані 90 років тому прапрабабуся і прапрадідусь із Коломийщини. Одна весільна світлина зроблена у період 1930–1931 років, а друга ‒ нещодавно. Щоб таку фотографію зробити, родина відреставрувала столітній кептар, у якому був вбраний молодий у 30-х роках минулого століття, інформує Радіо Свобода.
Віра Угорська гортала старі родинні фотографії в альбомі. Оглядаючи весільну світлину прабабусі і прадідуся, подумала, що було б дуже гарно, якби її донька зробила на своє весілля таке ж фото і у такому ж народному строї. Мріяла про цей день 10 років. І навіть відновила кептар, який зберігся з весілля її прабабусі і прадідуся ‒ Михайла і Параски Маршалюків. А це було десь у період 1930–1931 років.
«У них було п’ятеро дітей, з яких моя бабуся ‒ найстарша. Власне вона поклала кептар у скриню на горищі. Мій тато його знайшов і приніс мені показати. Я звернулася до Михайла Вінтонюка, який займається реставрацією кептарів у нашому селі. Він сказав, що у цей кептар вбраний мій прадід. Я попросила дітей зробити фотосесію на другий день весілля, щоб побачити, як майже через 100 років у таких строях будуть виглядати вони. Коли побачила свою доньку в кептарі і в строї, то не могла стримати сліз. Адже моя мрія здійснилася. Можливо, через 100–200 років мої праправнуки дивитимуться на цю фотографію і бачитимуть своїх предків, оце і є отой зв’язок поколінь. Звідки і йде повага до предків», ‒ розповідає Віра Угорська.
У народному строї одружувалась прабабуся Віри Угорської 90 років тому, у 1950 році ‒ її бабуся, у 1994 році ‒ вона. Жінки з родини були вбрані у кептарі і вінки, які вражають красою. Мама Віри Угорської одружувалась у 70-х роках, у радянський час, коли вважалося, що народний стрій ‒ це не модно. Але молодята у перший вечір одягнули вишивані сорочки. Вінків у цей час ніхто з дівчат на весілля не одягав. Зрештою, тоді комуністична влада намагалася вкласти у голови людей зневажливе ставлення до автентичних речей, до всього, що поєднувало різні покоління. Натомість популяризували шароварщину.
«Вінок зі знаком сонця у нашому селі колись робили з сушених трав, це був оберіг на голові молодої. 100 років тому цей вінок був більший за розміром, ніж у 50-х роках. У вінку і кептарі була моя бабуня, потім перерва у часі, і я продовжила родинну традицію. І хотіла, щоб її продовжила моя донька», ‒ каже Віра Угорська.
До речі, весільний вінок жінки колись зберігали під склом у рамці і вішали його над дверима у хаті.
Нове життя кептареві Віри Угорської повернув кушнір із села Корнич Михайло Вінтонюк. Майстер працював над ним майже місяць ‒ і результат був вражаючий.
Аби молодята виглядали, як 90 років тому їхні прапрабабуся і прапрадідусь, їх вбрали в автентичний одяг того часу, дещо довелось позичати. Донька Віри Угорської вбрана у родинний кептар, а її чоловік ‒ у традиційний корницький, який пошив Михайло Вінтонюк, але за зразком давнього, який має свою історію.
