Командир взводу пораненим вивів з позиції бійців і повернувся та керував захистом важливої ділянки. Історію Михайла на псевдо Хан із прикарпатської 102 бригади територіальної оборони розповіли на її сторінці у фейсбуці, пише КУРС.
“Під час одного з боїв наш командир роти отримав поранення, і хлопці визначили мене тимчасовим командиром – розповідає Хан. – У лісі я разом з особовим складом тримали оборону та не давали ворогу прорватися. У критичний момент узяв відповідальність на себе, і ми втримали позицію. Так я став командиром відділення”.
Пізніше Михайло був призначений командиром взводу і отримав звання молодшого лейтенанта. Та справжнє випробування ще чекало на нього.
У липні 2025 року Хан із групою з п’яти бійців знову зайшов у Малинівку (Запорізька область), щоби стримати ворога та забезпечити нашим військам можливість пересуватися селом.
“Тримали перехрестя, щоб хлопці могли пройти низом одного з сіл. Раптом удар ворога з тилу. Були поранені, нам дали задачу допомогти їх евакуювати… Я разом з побратимом Тохою побігли прикривати відхід. Під час цього бою по нас почала бити ворожа арта. Прильоти накривали наші позиції один за одним. Ми отримали контузії. Мені посікло ноги. Але попри це я ще чотири доби залишався на позиції та керував обороною”, – пригадує боєць.
Через деякий час відбулась ротація. Михайло вивів трьох своїх бійців, залишився сам із Тохою. Та вийти відразу не вдалося – ворог густо накривав дронами й артилерією.
“Змогли вибігти тільки ввечері, – розповідає офіцер. – Але під час руху біля моїх ніг стався вибух – це була міна з датчиком руху. Мені посікло обидві ноги, на лівій – перебита кістка. Тоха теж отримав поранення. Ми ще з кілометр відходили так самі, повзли…”
Обох знайшли суміжні підрозділи, надали першу допомогу. “Хлопці несли мене на руках ще довго, але я вже не пам’ятаю цього – розповідали”, – говорить Михайло. Вночі бійців евакуювали.
КУРС писав, що рідні бійців 102 бригади вимагають вивести військових із критичних позицій на Запорізькому напрямку.
