Прикарпатець Андрій Ільків — рятувальник аварійно-рятувального відділення. На цій посаді працює вже майже 11 років. Про свою роботу каже: «Там, де є життя, — там і потрібні ми. У такі моменти не думаєш ні про страх, ні про втому. Є лише одне — допомогти».
Історію Андрія опублікувало ГУ ДСНС в Івано-Франківській області в рамках проєкту «Герої без зброї», пише КУРС.
«Для мене бути рятувальником – це завжди бути готовим в будь-який час доби надавати допомогу іншим. Після 24 лютого у нас у рази збільшилася кількість виїздів, і особливо пов’язаних з ворожими обстрілами».
Під час останньої ротації Андрій Ільків займався аварійно-відновлювальними роботами. Каже, найважчими є виїзди на розбори завалів. Там рятувальники зосереджуються на пошуку потерпілих і наданні допомоги їм.
«Під час розбору завалів в основному дуже важливо, щоб була тиша, тому що часто потерпілих дуже важливо почути, – говорить Андрій Ільків. – Бувають і позитивні моменти в роботі. Це коли робота успішно закінчена, коли немає постраждалих, коли людей вчасно евакуювали. Тоді це – полегшення. Бо всі залишилися живими».
Вдома його чекають двоє синів, які хочуть бути схожими на татка:
«Вони — моя сила і моя мотивація. Коли бачу їхні усмішки, розумію, що усе, що роблю, — заради них. І заради того, щоб інші теж могли повернутися додому».
КУРС писав, як брати-близнюки Микола та Юрій Крупи у лавах ДПРЧ Бурштина рятують життя.
