Франківці Василь Пастух і Христина Гончарук пробігли 12 вершин за один день.
Обоє працюють тренерами в СК «Альянс» (Івано-Франківськ). І йому, і їй – 31 рік. Василь Пастух – кандидат у майстри спорту з боксу, учасник всеукраїнських і міжнародних змагань з бігу з перешкодами, трейлових забігів у гірській місцевості, багатьох інших спортивних змагань.
Христина Гончарук захоплюється бігом вже 12 років. Рік тому спробувала сили у бігу горами. То були змагання з трейлового бігу 100 БУКОмиль, де вони разом з Василем подолали дистанцію 24 км, забігши на вершину гори Кукул, інформує Нафтохімік-Калуш.
“Спочатку я планував пробігти тільки Чорногірський хребет, але потім, як завжди, захотілося більшого. Переглянув маршрут на карті та вирішив підкорити шість найвищих вершин. Між ними були ще шість вершин, які нічим не поступаються найвищим. На цю мою «авантюру» піддалася Христина Гончарук. Тоді вона не усвідомлювала на що погодилася, а зрозуміла, що буде непросто, тільки після пробігу вершин”, – поділився Василь у Фейсбук.
Маршрут, який визначили для пробігу, починався із села Дземброня Верховинського району Івано-Франківської області (звідти стартували), пролягав через вершини гір Смотрич, Піп Іван, Дземброня, Бербенескул, Гутин Томнатик, Менчул, Ребра, Туркул, Пожижевська, Брескул, Говерла, Петрос та завершувався в селі Кваси Ясінянської селищної громади Рахівського району Закарпатської області. Власне, там і фінішували – пробігли загалом дистанцію 57 км 40 метрів.
“Підйом на кожну вершину був нереально крутий. Погода спочатку була сонячною з прохолодним вітром. Перед нами – прекрасні краєвиди, біжиш і… кайфуєш. Звичайно, в горах не завжди біжиш, половину маршруту ідеш, половину біжиш. На деякі вершини ледве виходиш, особливо коли уже подолано 30 км.”, – відвертий бігун.
Василь розповів, що найбільше запам’яталась гора Петрос, яка була останньою на маршруті пробігу. Перед підніжжям почався легенький дощ. Марафонці думали перечекати, але все ж побігли. На підйомі до них почали підбиратися темні хмари. Дощ почався все сильніший і сильніший, з вершини стікала вода, під ногами – болото, було надзвичайно слизько, але вони рухалися вперед.
Ледве вибралися на гору, сховались у розваленій хатинці. Почався град з блискавками, похолодало, посилився вітер, бігуни повністю промокли. Коли стало ще холодніше, вирішили бігти далі. До фінішу було ще 15 км.
“І тут склалася ще гірша ситуація. Сильний туман, дощ, град, вітер… Ми були в шоці, але мусили бігти, бо зупинятись – це не вихід. Дорога вся у болоті, рухатись дуже важко. Згодом ніби посвітлішало, але через пару хвилин знову туман, дощ, грім і блискавка. Пальці рук уже побіліли від холоду, однак біжимо далі, іншого виходу немає, – пригадував Василь. – За 7 км до села Кваси дощ вже майже не падав. Через годину фінішували і дякували Богу, що ми це зробили”.
“Коли ти біжиш гірським хребтом, а довкола пливуть краєвиди, пейзажі змінюються по кілька разів, коли ти піднімаєшся на вершини, обтяжуючи себе лише важким рюкзаком, можливість усвідомлювати межі свого організму ти не уявляєш. Всі обмеження «крутяться» лише в твоїй голові і зазвичай ти собі їх вигадуєш. Тому найголовніше в плані емоційної підготовки повірити, що «я зможу», – ділиться Христина. – Під час такого бігу емоції просто переповнюють: тут і втома, і радість, і жаль до себе, і гордість собою, хочеться плакати і сміятись одночасно. І врешті-решт хочеться, щоб це все завершилось. Але коли ми фінішували, то втома минула вмить, а мені захотілося на досягнутому не зупинятися. Якщо я пробігла 12 гірських вершин, то, мабуть, зможу успішно пройти випробування й у складнішому й довшому трейловому забігу в горах”.
