В Івано-Франківську, в Музеї мистецтв Прикарпаття, відкрили фотовиставку «Втрачений дім», до якої увійшли 22 історії та портрети людей, яким довелось втікати з рідного дому від російських ракет. Всі вони знайшли свій новий дім на Франківщині.
«Ми хочемо, щоб цю виставку люди сприймали не як історію індивідуальних людей, а через особисті історії побачили трагедію сотень і тисяч українців. Історії написані простою мовою. На жаль, у цій банальній простоті найбільше є болю, бо це прості люди, які переживають те, що іноді ми лише бачили у фільмах», – зазначила організаторка виставки, голова ГО «Молода Просвіта» Євгенія Бардяк.
За її словами, з гуманітарною допомогою обласна організація «Молода Просвіта» відвідала близько 30 прихистків, де зупинились переселенці, пише Укрінформ. Тоді вирішили не лише їх підтримати, але й записати їхні історії.
«Ми захотіли поділитись їхніми історіями з тими, хто, можливо, не до кінця розуміє, що таке бути під обстрілами, бомбардуваннями, ховатися тижнями у підвалах без їжі та води, як це заспокоювати дітей, які б’ються в істериці при обстрілах», – додає Бардяк.
Вона зауважила, що на контакт, звичайно, йшли не всі переселенці, а лише ті, кому вдалося вгамувати біль пережитого. Окремі герої фотовиставки наважились прийти і на її відкриття. Серед них – Тетяна з Мапріуполя, яка розповіла, що з розгромленого міста виїжджала у квітні, після того як кілька днів провела у підвалі. Там померла її 82-річна мама. На Прикарпаття добралась через фільтраційні табори росії.
«Там був лише страх. В мене нічого не забрали, бо я поїхала в тому, що була. Взяла лише документи», – пригадує Тетяна.
Марина із Рубіжного вже майже пів року в Івано-Франківську. З рідного міста вона втікала з двома дітьми.
«Ми бігли до автобуса. Він мав виїхати о 9 ранку, але вдалось рушити лише о 16 годині, бо увесь час обстрілювали. Я взяла з собою лише дитячі речі, які були у підвалі, і документи. Спочатку ми думали, що все швидко минеться. Але коли в місті виключили світло, воду і люди топили сніг, а обстрілювали з ранку й до ночі і навіть не було змоги вийти з підвалу, ми зрозуміли, що треба тікати», – пригадує Марина і зізнається, усе стерти з пам’яті досі неможливо. Вона зазначила, що від її будинку нині залишились лише вікна і балкон, але надію, що повернеться, не втрачає.
«Головне, щоб усе було Україна, щоб люди були живі, а хата і майно – не важливо», – запевняє жінка.
Усі ці історії організатори виставки прагнуть донести і до закордонного глядача. Для цього розповіді переселенців перекладені на англійську. Також організатори виставки презентували три соціальні ролики, в яких розповіли не лише про страх пережитого, але й про сподівання людей, які втікали від війни. Побачити їх можна тут.
Акторами у проєкті є внутрішньо переміщені люди, а над зйомками працювали відеорежисери Віталій Шевелев та Олексій Рохман, фотограф Олександр Плаксін, які є вимушеними переселенцями з Луганщини.
Виставка експонуватиметься в Івано-Франківському краєзнавчому музеї до 30 вересня.
Відомо, що від початку війни Івано-Франківська область прийняла більше як 140 тисяч переселенців.
