За підпільне служіння у 1980 році поплатилися життям прикарпатський священник УГКЦ Анатолій Гургула та його дружина Ірина.
Про цю трагічну подію нагадав “Календар українця”:
“27 лютого 1980 року у селі Томашівці на Франківщині невідомими (хоч в той час всі добре розуміли, ким були ці невідомі) разом з дружиною Іриною був спалений у власному домі Гургула Анатолій, священник УГКЦ”.
Отець закінчив Львівську богословську академію, був рукоположений на священника Митрополитом Андреєм Шептицьким (1932), душпастирював на Тернопільщині, Львівщині, а в роки війни отримав парафію у Томашівцях.
У 1950 році за відмову перейти на московське православ’я його дружину Ірину засудили на 10 років концтаборів. А самого отця Анатолія запроторили у Львівську психіатричну лікарню, де після ін’єкції ефіру в стегно зробили інвалідом.
Після звільнення священник активно душпастирював у підпіллі, чим й підписав смертний вирок собі та дружині.
На його похорон прийшло понад 5 тисяч людей з усієї округи, що видавалось неймовірним в часи тоталітарного режиму, пише “Календар українця”. Є свідчення, що перед підпалом він був жорстоко катований.
Анатолій Гургула народився у Томашівцях в священичій родині, з якої вийшло 10 священників. Його дружина Ірина Гургула, в дівоцві Дубак, – з Тернопільщини, працювала вчителькою української та німецької мови.
«Тато з мамою жили в шпихлірі, переробленому під житло. В одній кімнатці та кухоньці у неділю збиралися на відправу вірні. Приходили таємно, поодинці, через городи з боку річки. Кожної неділі і свята отець відправляв Службу Божу для людей, а кожного дня – для себе з дружиною. Хрестив дітей, сповідав, учив релігії, виголошував короткі, але повчальні проповіді. Тато був великим шанувальником вервиці, відмовляючи її у довгі від безсоння ночі, і це підтримувало його», – згадує син Володимир Гургула.
«Коли я в грудні 1979 року відвідав батьків, тато жалівся мені, що отримує в листах погрози і залякування, аби припинив як греко-католицький священник релігійну діяльність, яка ворожа радянській ідеології. А якщо не припинить, то влада вживе рішучих заходів», – пам’ятає син Іван Гургула.
