Військовослужбовець 102 окремої бригади Сил територіальної оборони Збройних сил України Дмитро Жигальов разом з братом та похресником бореться за рідну землю, пише КУРС з посиланням на 102 бригаду ТРО.
Як розповідає Дмитро, у сім’ї було четверо дітей. Він найстарший, має ще молодшого брата і сестру. Середній брат, на жаль, загинув на війні. «Ми завжди трималися разом, і це допомагало нам долати життєві труднощі», – каже Дмитро.
У 2014 році, коли війна дісталася Слов’янська, Дмитрова сім’я вже була готова до труднощів. «Це було одне з перших міст, яке відчуло на собі удар агресії», — пригадує він. У 2022 році, коли у Дмитра була маленька дитина, родина вирішила не покидати Україну, а знайти притулок на заході країни. Спочатку Дмитро вивіз свою сім’ю до Верховини, де вони знайшли безпечне місце. Але сам він не міг залишатися осторонь і вже за кілька місяців приєднався до військових.
У підрозділі, до якого потрапили Дмитро та його брати, було дуже важливо мати підтримку один одного. «Разом легше, адже знаєш, що поруч рідна людина, яка завжди допоможе», — зазначає він. Середній брат Дмитра був коригувальником, молодший — техніком, а Дмитро служить у мінометній батареї. Війна забрала життя одного з братів, що стало важким ударом для всієї родини, але водночас зміцнило зв’язок між Дмитром та молодшим братом.
«Ми стали ще більш згуртованими, бо розуміємо, що маємо підтримувати один одного», — каже Дмитро. «Ми пам’ятаємо брата, але не оплакуємо його — він би цього не хотів», – додає він.
На фронті їх підтримує не тільки родинний зв’язок, але й нові сімейні традиції. З ними служить похресник загиблого брата, 19-річний хлопець, якому Дмитро та його брат допомагають адаптуватися і вчать всьому, що самі знають.
«Служити разом непросто, кожен переживає за рідного більше, ніж за себе, але ми знаємо, що поруч є той, на кого можна покластися», — розповідає Дмитро. Всі ці роки ними рухає усвідомлення відповідальності за рідну землю, країну та дітей.
Попри всі втрати і тяжкі випробування Дмитро не втрачає надії на перемогу. «Ми розуміємо, що боремося не лише за своє сьогодення, але й за майбутнє наших родин і всієї України», — говорить він.
Після завершення війни Дмитро має намір повернутися додому, побудувати будиночок в лісі і зробити так, щоб життя його дитини було кращим, ніж було його.
Читайте також: треба навчитися приймати у свій світ справжніх героїв: історія ветерана Володимира Мазурика.
