Минулого тижня в рамках медичної місії “Face the future” американських лікарів на базі Івано-Франківської обласної лікарні оперували військових та цивільних, які постраждали від війни. Серед тих, кому хірурги зробили реконструктивну операцію обличчя, – прикарпатець Роман Белінський, поранений під Гуляйполем.
КУРС писав, що це вже друга місія “Обличчям в майбутнє” на Прикарпатті. Цього разу у міжнародній медичній місії в обласній клінічній лікарні працювали вісім хірургів та чотири медсестри.
Той, що вижив під Гуляйполем
Леся Белінська пишається своїм сином. Мати стоїть поруч зі своїм сином на кухні вдома і обіймає його, розповідає CNN.
“Я пишаюся, що мій син не втік, не сховався. Такими народжуються, – говорить жінка. – Пишаюся сином і всіма його хлопцями. Якби не вони, росіяни знищили би нас”.
Роман знічується. Його обличчя понівечене тяжким бойовим пораненням. 42-річний чоловік недавно демобілізований, але все одно носить військову форму.
Роман Белінський розказує, що в 2020 році пішов добровольцем в мотострілкову бригаду. У лютому 2022-го ця бригада стала однією з перших, які вступили в бої з окупантами.
У травні минулого року Роман і його побратими обороняли Гуляйполе – тоді росіяни кинули на них все, що було.
“Не знаю, як я вижив. Було темно. У мене вилізло око. Мене контузило. Все обличчя було в крові. Осколки пробили легені через бронежилет”, – пригадує він.
Тоді польові хірурги врятували захиснику життя. Далі були місяці болючих складних операцій, щоби скласти череп і лице. В американських лікарів в Івано-Франківській ОКЛ Роман Белінський цього разу оперувався втретє.
КУРС писав, що на з’їзді у Вашингтоні команда першої місії, яка оперувала у Франківську, розповіла про війну
Друга медична місія
Навіть у такій країні, як Україна, з розвинутою медичною системою і висококваліфікованими хірургами, потрібна була спеціалізована команда зі США й Канади, щоби справитися з деякими пораненнями солдатів і цивільних, відгукуються медики міжнародної місії.
“Те, що ми бачимо тут, – це вибухові травми з багаторівневими ушкодженнями м’яких тканин і кісток, а також усіх оточуючих структур органів. Складніше не буває, навіть у бойовому сценарії”, – каже доктор Ентоні Бріссет, директор української місії медичного фонду “Лицем до майбутнього”.
Проєкт “Face the Future” запустив в 1996 році канадський лікар Пітер Адамсон. Зараз місія працює по всьому світу, спеціалізується на делікатній реконструктивній хірургії. Робота фонду донедавна порширювалася і на росію, але після початку повтомасштабного вторгнення переключилася на Україну.
Адамсон, що працює в складі місії в ОКЛ, розповідає, що відбирав хірургів з врахуванням конкретних травм, із якими доведеться працювати. Роботу планували віддалено з українською стороною впродовж кількох місяців – влаштовували відеодзвінки та обмінювалися рентгенівськими знімками й томограмами. Так провели тиждень операцій із трансляціями, щоби дати змогу повчитися українським хірургам.
У перший консультаційний день лікарі місії оглянули в ОКЛ 35 пацієнтів. Деякі операції, за які вони взялися, будуть мати ефект одразу. Деякі, як у випадку з Романом Белінським, потребуватимуть подальших операцій і відновлення. Лікар Бріссет каже, що процес може тривати від п’яти до десяти років.
Деяким пораненим військовим хірурги не можуть допомогти.
27-літній Дмитро – офіцер ЗСУ, на війні втратив око. Діру затягнули клаптем шкіри. Лікар Ентоні Бріссет пояснює, що неможливо відновити повіки.
“Завжди складно давати пацієнтам інформацію, яка не відповідає тому, що би вони хотіли почути. Але є спосіб передати цю інформацію – ви завжди можете залишити їх з надією”, – каже Бріссет.
Більше, ніж фізична травма
Романа втретє оперує лікар Джон Фродель. Хірург живе і працює в Ітаці, штат Нью-Йорк, і вкотре повертається в Україну. “Ми спробуємо підняти око, щоби зробити його більш симетричним щодо іншого. Це те, що ти хочеш?” – цікавиться хірург у пацієнта.
Белінський відповідає, що хотів би поремонтувати защічний імплантат, але це потребуватиме більше часу для підготовки операції. І її відкладають на майбутнє.
«Ви маєте розуміти, що день, коли вони отримали травму, напевно, найгірший у їхньому житті. І вони повинні знати, що рухаються в правильному напрямку. Сподіваємося, що в якийсь момент вони підуть від нас щасливими”, – говорить Фродель.
Для Белінського та інших поранених військових такі операції – це більше, ніж просто фізична травма від поранення.
“Зовнішій вигляд людини відображає внутрішій стан. Ми ніколи не повинні забувати це. Ці люди отримали тяжкі травми, і ми повинні допомогти їм психологічно справитися з тим, що ми можемо змінити, а що – ні”, – каже Адамсон.
Роман Белінський втратив багато побратимів. Його мама сказала: “Я дуже переживаю за нього… Іноді він лежить чи сидить на дивані – просто кудись дивиться. Він став зовсім іншою людиною”.
Перед початком операції чоловік розповів, як часто не може заснути до самого світанку, знову і знову переживає битви в своїй голові. Він хоче повернутися на передову. Але розуміє, що буде там обузою, каже воїн. “Ми всі як одна сім’я. Знаєте, десь ви відчуваєте свою вину за те, що не загинули, як вони”, – каже захисник.
Роман Белінський подарував лікарю Фроделю червоно-чорну нашивку, з якою воював.