31-річний десантник В’ячеслав із Сумщини був поранений наприкінці січня під Бахмутом. Ворожа куля пройшла крізь руку і зачепила хребет. Зараз він проходить реабілітацію в Івано-Франківській обласній клінічній лікарні.
Історію захисника розповіли у медзакладі.
“Штурмували, йшли-йшли і трошки не дійшли. Вперлися в один будинок, де не могли пройти, і прилетіло. Я стояв за стіною, за сарайчиком. Прилетіла якась «пиль» – я впав… Рука болить, пече збоку, і з ногою щось. Побратими наклали турнікети. Полежав хвилин двадцять, зрозумів, що рука перебита, куля зайшла десь у бік. Кажу хлопцям: помагайте, будемо виходити, бо евакуації довго ждати. Коли дійшли, я почав втрачати свідомість. Мене поклали на носилки і доправили до евакуаційного пункту. А далі – у Краматорськ, Дніпро, Київ та Івано-Франківськ”, – згадує В’ячеслав.
Він пригадує, що деякий час після поранення у нього був «такий стан – не побажаєш нікому». Хотілося б забути, та пам’ятає: нічого не хочеться, відчуваєш себе якимось неповноцінним, не можеш сам нічого зробити, розгубленість.
Для молодого чоловіка, який раніше не мав серйозних травм, максимум – що лежав у лікарні з пневмонією, це було серйозне випробування.
“У військах до війни – кожен ранок зарядка, щомісяця здача фізпідготовки, щороку стрибки з парашутом. Постійне фізичне навантаження, на полігоні марш-кидки тощо. А потім – оп! – і ти вже цього всього не можеш”, – каже він.
Найбільше чоловіка гнітило те, що не міг ходити. Була травма хребта – переломлені два хребці. Два з половиною місяці лежав, відтак почав ходити з паличкою. Згодом травматолог Андрій Голинський сказав пробувати ходити без неї. Важко-тяжко, але ходити.
У Центрі фізичної та реабілітаційної медицини бійці щодня відпрацьовують силу та амплітуду рухів, координацію і баланс. Ерготерапевтка Оксана Костюк відпрацьовує з В’ячеславом вправи для підвищення сили тріцепса. Каже, його реабілітація тут добігає завершення.
“Коли прийшов сюди, рука майже не працювала, не міг стиснути в кулак. Зараз працює і кисть, і пальці. Тільки повністю не розгинається і трошки турбує в плечі… Нога вже нормально розробилася, можу ходити”, – радіє військовий.
В’ячеслав переконаний, що для пораненого велике значення має налаштованість на майбутнє. Якщо людина не втратила сенс життя, то з усіх сил старатиметься одужати. До речі, вдома В’ячеслава чекають дружина й маленька донечка.
Через півтора року, можливо, потрібно буде демонтувати пластини з руки. Чоловік каже, що буде комісований, зараз готуються відповідні документи. Плани на життя після одужання ще не складав. З армії йти не хоче. Сподівається, знадобиться у якійсь з частин на рідній Сумщині.
