Нещодавно на Івано-Франківщину приїхали представники 9 східних та південних регіонів України. Підприємців цікавили не лише нові практики, а й місця для релокації бізнесу та ідеї, які б підтримали українську економіку у час війни. Серед інших – прикарпатські сироварні.
У селі Снідавка, яке знаходиться на висоті 920 м над рівнем моря, два роки тому молоде подружжя вирішило заснувати сироварню, розповідає Укрінформ. Поштовхом стали постійні прохання друзів привезти з високогірного села, де вони облаштували дачу, молоко та сметану, які «пахнуть квітами». Тоді дачники збагнули, що їхня Снідавка, яка живе досить бідно, має величезний скарб – молоко від корів, які пасуться високо в горах.
«Ми взяли наше молочко, зварили сир і організували дегустацію, придбавши у відомій мережі ще сири закордонного виробництва. Запросили гостей і запропонували їм спробувати наш сир і той, що придбали. На сліпих дегустаціях з десяти осіб вісім обрали нас. Так ми зрозуміли, що стали на правильний шлях», – пригадує Ірина Омецінська, керівниця сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу (СОК) «Снідавка».
Насправді село Снідавка, де, за легендами, свого часу снідав Олекса Довбуш, славиться не лише надзвичайно чистим повітрям, але й пасовищами, які місцеві між собою називають «зеленою аптекою». Тобто корови вживають цілющі трави з весни до осені, а взимку їхнім раціоном є та ж «аптека» в засушеному вигляді.
«Господарі тут нічим не догодовують своїх корівок. Худоба має вільний випас, а значить, ще й воду п’є з гірських джерел… Всі корівки паспортизовані, про що свідчить чіп на вухах, і вони є під наглядом ветеринара. Якщо, не приведи Боже, корівка захворіла, ми не беремо у господаря молоко упродовж двох тижнів, бо від цього у нас можуть потріскати сири. Але таких історій поки не було», – запевняє жінка.
Молоко для сироварні приймають за 6 кілометрів від неї, а люди зносять його, долаючи ще 4 км горами.
«Зимою нам нелегко і на допомогу приходять навіть коні», – констатує Ірина Омецінська.
Вона додає, молоко у Снідавці не високої жирності, до 4,3%, але його якість дуже висока. Щодня СОК «Снідавка» збирає до 500 л такого молока, з якого роблять до 50 кг твердого сиру. Вся робота на сироварні автоматизована, але присутня ще й ручна праця, бо в горах буревій може знятися в будь-який час і знеструмити цілі села. Виробництво на сироварні безвідходне. Навіть із молочної сироватки тут створюють унікальний сир «Рікота». Загалом, у кооперативі виготовляють 10 видів твердого сиру і масло. Технологічні карти сироварня придбала у підприємства, яке встановило їм обладнання.
«Працюємо з голландською групою сирів, а це «Гауда» з додатками та без них. Також варимо англійську групу, це сир «Чедер», та сир «Грюєр». Ми для себе його називаємо «Опришківський». Він дозріває 9 місяців, має закриту текстуру і нині є лідером продаж», – запевняє жінка.
Щойно в Україні почалась війна, сироварня зупинила свою роботу.
«У перший місяць війни ми приймали молоко в людей, щоб вони могли заробити кошти, а з нього ми варили недорогий сир – буц і передавали його в Ірпінь. Ми тут навіть екскурсії не проводили. Але в березні люди просили нас дозвіл прийти сюди з дітьми, бо дуже вже була гнітюча атмосфера в країні. Так ми відновили і екскурсії, і роботу», – зазначає Ірина Омецінська.
Тепер біля сироварні складають давню гуцульську гражду, яку засновники кооперативу привезли з вершини Карпат, розібравши її на дерев’яні бруски. Кажуть, старому будинку більше як 150 років. В ньому планують облаштувати гуцульську піч, біля якої гості Снідавки зможуть смакувати сиром, пампушками та всілякими напоями, слухаючи про тутешні легенди та традиції.
