Прикарпатця з позивним «Бандит» називають справжнім феноменом російсько-української війни. Вражаючим є той факт, що всі його збиття — зі старого ПЗРК «Ігла» радянського виробництва, який ніколи не дає 100% гарантії ураження.
Всі повітряні трофеї Романа здобуті на Запорізькому напрямку, пише Армія-Інформ. Саме там він воював зенітником, як сам каже — «пепеошником». Перше збиття російського Су-25 — коли прикривав свій підрозділ у районі села Мала Токмачка.
Далі він збивав літаки один за одним. Вже 20 червня 2022 року 19-річному хлопцю з позивним «Бандит» присвоїли звання Героя України.
КУРС писав, що Зеленський вручив орден “Золота Зірка” нацгвардійцю з Прикарпаття Романові Гломбі
Аби зрозуміти, що це означає, треба пам’ятати: збити навіть одного-єдиного літака є досягненням навіть для великого серйозного комплексу ППО на зразок С-300. Для людини ж, озброєної старезним ПЗРК «Ігла», це просто неймовірно.
«Сушки як залітають, їх не чути. Їх вже чути, коли вони йдуть на розвороти. Усі ховалися по бліндажах, ще щось, але я розумію, що я ППО-шник. Чому мені ховатися, якщо я ППО-шник? Я маю це знищити, це моя ціль. Я це робив… просто виконав свою роботу на відмінно…» — розповідає нацгвардієць.
ПЗРК «Ігла» важить 18 кілограмів. Однак ви маєте бігати з нею, неначе її немає, — так зазвичай кажуть інструктори. І не тільки бігати. Робити все треба максимально швидко — з моменту активації блоку «живлення» є лише 30 секунд на постріл. Впродовж цих секунд оператор має захопити ціль і вистрілити.
ПЗРК «Ігла» за технічними характеристиками — це далеко не 100% зброя. Її ефективність оцінюють на рівні 30-45%: у тому випадку, якщо переносний комплекс тримає в руках досвідчений оператор з сотнями пострілів, а не 19-річний парубок з Прикарпаття.
«Почався дощ, нельотна погода. По-любому, не буде ніяких нальотів, ще щось. Я просто думаю, що трохи відпочину, — в бліндаж. Якраз зайшов у бліндаж, роздівся, каву зробив. І якраз по рації повідомляють, що авіація з трьох. Я думаю, йо-майо, я бігом з того бліндажа вилітаю. Я у тапочках, в одних трусах. Просто біжу до тої труби. Взяв ту трубу, просто навівся і зразу випустив ракету», — згадує Гломба.
Тоді ввечері Роману повідомили — є результат. Це був уже четвертий збитий молодим нацгвардійцем літак.
Після тієї історії було ще три збиття. Зараз Роман зізнається — коли «землив» літаки, про свою безпеку не думав взагалі. Довго йому фартило. Проте одного разу щастя все ж таки підвело. «Це як гепнуло. Я одразу встав і почав бігти до пацанів. Я десь 200 метрів біг, ну, дивлюсь, у мене бочина повністю розірвана, рука теж. Ну, так, як в фільмах: кров йде фонтаном, все повністю», — неохоче розповідає він про своє поранення.
Каже, що через шоковий стан болю не відчував, він з’явився тільки на операційному столі, коли з нього діставали осколки. Після операції не хотів дзвонити рідним — аби не хвилювались. Проте все ж наважився.
Добре зробив, адже без допомоги близьких та рідних було б важко. На самоті рано чи пізно занепадають духом навіть найсильніші.
Роман і тут зміг довести, що він — боєць. Зміг виборсатися з моральної ями та відновитися після поранення. Тепер «запорізький месник», як його прозвали в соцмережах, живе цивільним життям. Вірніше, звикає до життя без «Ігли» на плечі. І зізнається: готовий взяти до рук свою «трубу» знову.
«Як сказати, до всього привикаєш поступово… Я зараз вже звик більше до цього, до цивільного життя. Але я розумію, що знову піду служити, і все зміниться в мене. Всі ми герої. Герої — сто відсотків. Ті, що навіть не з нами, то теж є герої. Всі повністю», — резюмує він.
