Головний сержант Юрій Найко, позивний “Найк”? – майданівець та кіборг, який пройшов Донецький аеропорт та повернувся до лав Збройних Сил України на початку великої війни. Зараз після поранення він служить в ТЦК на Франківщині.
“Юрій Найк”, – представляється з військовим позивним замість прізвища командир роти охорони Івано-Франківського РТЦК. Розповідає, що сам родом із Хмельниччини. Війна для нього почалася ще на Майдані. З 2014 року – в ЗСУ. “Те, що розвідники бачать, інші не помічають”, – каже досвідчений військовий.
Пригадує, як з побратимами захищав Донецький аеропорт: “Там моїх дев’ять розвідників було. Четверо підірвали себе гранатами – не хотіли здаватися. Четверо поранених разом із командиром взводу потрапили в полон. 9 жовтня 2015 року я був звільнений в запас”. Там отримав перше поранення.
Та через рік Юрій Найко вже зголосився у 80 десантну штурмову бригаду. Воював у розвідці, був нагороджений.
На початку повномасштабного вторгнення, каже, викликали у військкомат. Відправили в 53 механізовану бригаду. Спочатку захищали Маріупольський напрям. Пригадує, як приєднався до “Айдару” і разом вийшли зупиняти російські танки, щоби дати змогу евакуювати поранених.
Потім воював під Вугледаром. Тут був поранений вдруге. Поранення було важким – поцілили осколки танкового снаряда, перебили ноги і руку. Після кількох госпіталів, коли проходив реабілітацію у Хмельницькому, ВЛК визнало “обмежено придатним”.
Не списали – отримав повідомлення про переведення на Франківщину в РТЦК. “Зараз я тут командир відділення роти охорони. Люди до мене вже привикли, багато хто знає – я з позитивом завжди”, – говорить “Найк”.
Військовий чесний: буває, що приходять в ТЦК специфічні люди, матюкаються, обзивають. “Менталітет дуже відрізняється від нашого, хмельницького. Я їх питаю: чого ви так відноситеся?” – зав’язує розмову з агресорами Юрій Найко. Каже, що деякі потім приходять і вибачаються.
“Коли країна зайшла в таке критичне становище, то що вони? – тікають за границю, сидять по санаторіях, у 50 років стали студентами? Та це смішно. Поженилися на інвалідах, поробили групи інвалідності, взяли бронь. А до війни всі були спортсменами, дуже багато знали і бачили. А тепер подивіться на них”, – обурюється захисник.
“Я теж не народився військовим, – каже Юрій Найко. – Але ситуація так повернулася”.
Це одна з сотень історій військовослужбовців ТЦК. Захисники, які отримали поранення, мають бойовий досвід і з об’єктивних причин не можуть продовжити подальшу службу на передовій, продовжують у ТЦК та СП служити Україні.
КУРС писав: “Від себе не втечеш, ЗСУ чекають кожного”: прикарпатець після поранення служить в ТЦК