У середу, 22 січня, стало відомо про смерть 104-річної Марії Атаманюк, знаної під псевдо Фіалка, — зв’язкової ОУН-УПА із села Прибилів Тлумацької громади, пише КУРС.
Цю звістку повідомив громадський діяч Молодіжної ради Тлумацької громади Петро Пісак.
Ще за життя Фіалки її син Михайло Атаманюк розповів журналістам ПІКу про героїчну боротьбу матері за свободу України.
«Моя мама з родини Карабінів, народилася у заможній сім’ї. Її батько свого часу поїхав на заробітки в Аргентину. Коли повернувся, купив добрий шмат поля та став у місцевої пані. Зараз на місці цього ставу — сільський стадіон. Словом, жили добре, побожно і заможно. У родині було дві доньки», — згадував син зв’язкової.
Марійка у школі майже не вчилася, закінчила лише два класи, але грамоту знала добре, вміла читати, писати. У 23 роки дівчина вийшла заміж за свого односельця, доброго і поважного молодого господаря Василя Атаманюка. Молода родина мріяла господарювати на власній землі, народжувати та ростити дітей, дочекатися онуків. Проте Атаманюки, як і мільйони українців, дочекалися… війни. У лихоліття Другої світової Василь служив в дивізії СС «Галичина». Його молода дружина залишилася у рідному селі та стала зв’язковою УПА.
За словами пана Михайла, його мати носила усну і письмову інформацію лісами на Коломийщину, Тисмениччину, у різні села Тлумаччини. За день проходила десятки кілометрів, бачила смерті багатьох побратимів та посестер.
«Бог зберіг моїх батьків, бо їх не ув’язнили, не вивезли, хоча наша родина завжди була «під наглядом», ми мали тавро «бандерівців». Мати у радянські часи важко працювала у колгоспній ланці, там здоров’я позбулася. І я зі своєю сестрою часто допомагали їй у важкій рабській праці», — згадував Михайло Атаманюк.
Коли настала Незалежність України, пані Марія почала розповідати, де і хто з упівців загинув. З її слів та свідчень ще кількох нині, на жаль, покійних українських героїв у селі встановлено пам’ятний знак воякам УПА.
«Я з чоловіком боролися за Україну, пережили довгу москальську окупацію, ми хотіли волі й незалежності. І, дякувати Богу, дочекалися. Нині я прошу Господа дочекатися перемоги, хочу, аби московська зараза зникла взагалі зі світу. А всім, хто захищає Україну, бажаю Божого благословення, моці в руках, аби зброю тримати, і сили духу орду перемогти», – казала ще на той час 102-річна Марія Атаманюк.
Поховають зв’язкову у четвер, 23 січня, об 11:00 годині в рідному селі Прибилів.
“Пам’ятай про великі дні наших визвольних змагань”, – йдеться у дописі Пісака.
