Степан з позивним Морфін – бойовий медик родом з Івано-Франківська. У 2020 році він підписав контракт і став до лав 5 Слобожанської бригади Нацгвардії.
Про це повідомляє Національна гвардія України.
Степан родом з Галичини, народився в Івано-Франківську, але з 2006 року мешкає у Харкові. Закінчив Харківський національний медичний університет, одружився, працював ургентним лікарем-травматологом у лікарнях міста та області, а згодом, у 2020-му, став нацгвардійцем. Провів декілька важких кількамісячних ротацій на передовій, на його рахунку декілька десятків врятованих життів.
Зізнається, що за час життя у Харкові спілкувався російською, бо “там всі так розмовляють” і йому зараз соромно за це.
“Зараз мені дуже соромно за це, певний час відчував себе зрадником своїх батьків та землі. З 24 лютого 2022-го я розмовляю виключно українською. Це принципово”, – говорить медик.
Згадує, що, коли навчався на військовій кафедрі у своєму університеті, їхній викладач, що свого часу служив в Афганістані, розповідав, як за два місяці до радянського вторгнення у цю країну керував розгортанням польових шпиталів на кордоні Таджикистану.
“Запам’ятайте, казав наш полковник, кожна війна розпочинається з цього. Тому, коли я побачив в новинах інформацію про будівлю російських польових шпиталів у Білорусі та росії, зрозумів, що вторгнення неминуче та буде незабаром. Підготував родину та діяв відповідно. Родину вчасно вивіз, комплект необхідних речей зібрав та з машини не виймав”, – значуще каже офіцер.
Степан каже, що взяв собі позивний Морфін, бо це основна діюча речовина знеболювальних препаратів. В армію пішов, бо відчував невідворотність війни, хотів бути готовим до такого розвитку подій, мати необхідні навички та бути у потрібному місці.
Перші місяці Морфін з підрозділами бригади захищали харківський аеропорт. Вчасно підірвана летовищна смуга не давала змогу ворогу висаджувати літаками десант, тому активні бойові дії медик побачив вже на обороні Ізюму, Пришибу та Балаклеї.
Степан завжди надавав медичну допомогу на передових позиціях. Тож Балаклія, Ізюм, Борова, Підлиман стали переможними віхами на шляху до Серебрянського лісу під Кремінною.
Розповідає про надважкі умови роботи медичних служб у піщаному лісі, в умовах бездоріжжя та під масованими обстрілами противника. Згадує іноземних інструкторів, які приїхали навчати українських парамедиків та які не могли зрозуміти, як їхні колеги працюють під обстрілами, надають медичну допомогу під час проведення бою та стабілізують поранених в кілометрі від передової.
“Вони працюють чітко за протоколами. Вони не розуміли, чому ми не можемо іноді добу вивезти поранених, бо дорога прострілюється танками та артилерією”, – з сумом пригадує Морфін.
Він додає, що біля передової були змушені надавати допомогу у бліндажах, бо до стабілізаційного пункту було аж 15 км. Дорога займала 2-3 години у нормальну погоду, а в дощ була непроїзною.
“Найважче у роботі бойового медика – сортування поранених. Бо ти визначаєш, хто буде жити. В умовах нормальної, протокольної праці ти, можливо, врятував би усіх. Але немає часу та ресурсів, ти розумієш, що за декілька годин, які мінімум відділяють поранених від шпиталю, важко поранені помруть. Тому доводиться обирати тих, хто може продовжувати бій зараз, та тих, у кого є шанси вижити за час, який у тебе є, та якого насправді немає”, – говорить “Морфін”.
